Інституційний репозитарій

Електронне сховище
Уманського національного університету

Відкритий доступ до наукових, навчальних та методичних матеріалів університету, збереження академічної спадщини та поширення результатів досліджень.

Communities in DSpace

Select a community to browse its collections.

Now showing 1 - 9 of 9

Recent Submissions

  • Item type:Item,
    Продуктивність тритикале озимого на чорноземі опідзоленому залежно від удобрення в Правобережному Лісостепу
    (2026)
    Стратуца Ярослав Сергійович
    Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 201 «Агрономія» (20 – Аграрні науки та продовольство). – Уманський національний університет, Умань, 2026. У дисертації визначено формування показників урожайності та якості зерна різних культиварів тритикале озимого за різних видів і доз добрив з урахуванням сучасних змін погодних умов. Встановлено параметри індивідуальної продуктивності, господарського, відносного винесення основних елементів живлення, їх баланс за різного удобрення та погодних умов. За внесення P60K60 + N120 кількість продуктивних стебел у тритикале озимого сорту Аякс може становити 772–799 шт/м2, маса 1000 зерен – 49,3–52,1 г, маса зерна в одному колосі – 1,50–1,62 г, кількість зерна – 30,4–31,0 шт. У лінії тритикале озимого LP 154 ці показники можуть становити відповідно 541–584 шт/м2, 55,1–55,7 г, 2,21–2,30 г і 40,2–41,7 шт. За вирощування сорту Аякс у середньому за три роки досліджень урожайність збільшувалась від 8,56 т/га у варіанті без добрив до 10,76 т/га за внесення повного мінерального добрива або на 26 %. Роздрібне застосування азотних добрив не мало переваг порівняно з одноразовим підживленням. У таких варіантах цей показник збільшувався лише до 9,97–10,17 т/га, що на 6–8 % менше порівняно з внесенням N120. Урожайність з внесення фосфорних та азотних і калійних та фосфорних добрив була лише на 2–6 % меншою порівняно з повним внесенням добрив. Найменше на врожайність зерна тритикале озимого впливало внесення фосфорних і калійних добрив – 8,88 т/га або більше на 4 % порівняно з контролем. Необхідно відзначити, що врожайність зерна впродовж років змінювалась мало. У 2022 р. – від 8,24 до 10,19 т/га, в 2023 р. – від 8,52 до 11,21, а в 2024 р. – від 8,91 до 10,88 т/га. При цьому найвищу ефективність застосування добрив отримано в 2023 р. – на 32 % за внесення повного мінерального добрива. Урожайність лінії тритикале озимого LP 154 була на рівні сорту Аякс – 8,49–11,17 т/га залежно від удобрення. Тенденція впливу внесення добрив як у середньому, так і за роки проведення досліджень була подібною до сорту Аякс. Застосування азотних добрив достовірно збільшувало вміст білка в зерні обох сортів тритикале озимого. За вирощування сорту Аякс вміст білка зростав від 10,0 % у варіанті без добрив до 11,0 % за повного мінерального добрива або на 10 %. У середньому за три роки досліджень лише внесення N60 S35 + N60 забезпечило формування 11,3 % білка або більше на 3 % порівняно з одноразовим застосуванням азотних добрив. Білковість зерна тритикале озимого лінії LP 154 була достовірно вищою порівняно з сортом Аякс. При цьому в 2022 р. вміст білка був на рівні від 13,8 до 15,2 %, а в 2023 і 2024 рр. цей показник мав тенденцію до зниження подібно до сорту Аякс. Результати досліджень свідчать про перевагу одноразового внесення азотних добрив порівняно з роздрібним. Так, у середньому за три роки досліджень у сорту Аякс цей показник у варіанті Фон + N120 збільшувався до 1176 кг/га проти 853 кг/га на неудобрених ділянках. При цьому навіть за внесення Фон + N60 S35 + N60 збір білка не перевищував одноразового внесеня азотних добрив (1145 кг/га). За збором білка лінія тритикале озимого LP 154 перевищувала сорт Аякс. При цьому одноразове застосування азотних добрив було також ефективнішим порівняно з роздрібним. При цьому за вирощування обох культиварів у 2022 р. збір білка був найбільшим порівняно з 2023 і 2024 рр. завдяки формуванню вищого вмісту білка в зерні. У зерні тритикале озимого сорту Аякс формувалось від 19,8 до 23,0 % клейковини. У середньому за три роки досліджень вміст клейковини зростав на 11 % у варіанті Фон + N120 порівняно з контролем. У варіанті Фон + N60 S35 + N60 вміст клейковини зростав на 5 % порівняно з одноразовим внесенням азотних добрив. Необхідно відзначити, що найменше на вміст клейковини впливало застосування фосфорних і калійних добрив. Вміст клейковини у зерні тритикале озимого лінії LP 154 був на 7–9 % вищим порівняно з сортом Аякс. При цьому ефективність різних видів добрив і вплив погодних умов була подібною до сорту Аякс. Вміст азоту в зерні тритикале озимого, господарське винесення, відносне винесення збільшуються від застосування азотних добрив. При цьому дефіцит азоту в ґрунті знижується. Проте всі досліджені параметри азоту значно змінюються від погодних умов року проведення досліджень. У зерні сорту Аякс вміст азоту, у середньому за три роки, зростає від 1,74 до 1,91 % за внесення найбільшої дози азотних добрив одноразово. При цьому варіанти із роздрібним внесенням азотних добрив забезпечують вищі показники вмісту азоту в зерні, проте неістотно. Варіанти з неповним поверненням фосфорних або калійних добрив сприяють формуванню нижчого вмісту азоту, проте неістотно. Не впливає на цей показник застосування фосфорних і калійних добрив. Необхідно відзначити, що вміст азоту в зерні лінії LP 154 був на 8–11 % вищим порівняно з сортом Аякс. При цьому тенденції впливу різних сценаріїв внесення добрив були подібними. Господарське винесення в варіанті без добрив становить 127,6 кг і зростає до 175,9 кг або на 38 % у варіанті Фон + N120 за вирощування сорту Аякс. Господарське винесення азоту з урожаєм зерна за неповного повернення фосфорних і калійних добрив на 4–8 % менше порівняно з повним мінеральним добривом. Варіанти з роздрібним внесенням азотних добрив забезпечують лише на 3–7 % менший господарський винос. Найменше на цей показник впливає застосування фосфорних і калійних добрив, оскільки становить на рівні 133,7 кг/га або на 5 % більше порівняно з контролем. Господарське винесення азоту з урожаєм зерна в лінії LP 154 було на 10–12 % більше порівняно з сортом Аякс. При цьому вплив удобрення змінюється подібно. Відносне винесення азоту 1 т зерна тритикале озимого зростало від застосування азотних добрив. У середньому за три роки досліджень у сорту тритикале озимого Аякс відносне винесення азоту зростало від 21,2 кг/т до 23,3–23,9 кг/т зерна або на 9–10 %. При цьому варіанти з роздрібним внесенням азотних добрив були майже на однаковому рівні з варіантом, де азотні добрива вносили одноразово. Відносне винесення азоту в лінії LP 154 було на 8–9 % більшим порівняно з сортом Аякс – 23,4–25,6 кг/т зерна. При цьому внесення азотних добрив збільшувало цей показник на 2–4 % порівняно з контролем. Найбільший дефіцит азоту в ґрунті становить на ділянках без добрив і за внесення фосфорних і калійних добрив – -119,9–-146,7 кг/га залежно від року дослідження за вирощування сорту Аякс. Баланс азоту на рівні -14,3–-72,0 кг/га отримано за внесення азотних добрив. Тенденція зміни балансу азоту в ґрунті за вирощування лінії LP 154 подібна до сорту Аякс. При цьому величина дефіциту азоту на 23–70 % більша порівняно з сортом Аякс. Для сорту Аякс середнє значення відносного винесення у контролі становило 11,0 кг/т, тоді як за внесення P60 + N120 показник зростав до 12,8 кг/т, а максимальні значення 13,3 кг/т спостерігалися у варіанті Фон + N120. Застосування K60 + N120 забезпечувало лише 11,4 кг/т, комбіноване внесення P60K60 давало 11,8 кг/т, а варіанти з розподіленим внесенням азоту Фон + N60 + N60 та Фон + N60 S35 + N60 забезпечували стабільні значення 12,9 кг/т. Для лінії LP 154 середнє значення у контролі становило 11,0 кг/т, внесення P60 + N120 підвищувало його до 12,7 кг/т, а найвищий рівень спостерігався у варіанті Фон + N120 (13,1 кг/т). Застосування K60 + N120 забезпечувало лише 11,1 кг/т, внесення P60K60 давало 11,6 кг/т, тоді як варіанти Фон + N60 + N60 та Фон + N60 S35 + N60 забезпечували відповідно 12,7 і 12,8 кг/т. Для сорту Аякс контрольні варіанти характеризувалися значним від’ємним балансом, що свідчить про дефіцит елемента. Внесення P60K60 забезпечувало позитивні значення у межах 7,9 – 11,6 кг/га, а також доцільно відзначити варіанти з розподіленим внесенням азоту, де баланс коливався від незначних від’ємних до позитивних показників (-2,6 до 4,0 кг/га). У випадку застосування P60 + N120 спостерігалася різке зниження у 2024 році. Для лінії LP 154 контроль також мав від’ємний баланс. Найбільш доцільним виявилося внесення P60K60, що забезпечувало стабільно позитивні значення 9,8–12,4 кг/га. Варіанти з додатковим азотом давали коливання від невеликих мінусів до незначних плюсів, тоді як застосування P60 + N120 у 2024 році призводило до значного дефіциту. Для сорту Аякс у варіанті без добрив (контроль) середній показник відносного винесення становив 21,0 кг/т. Використання фосфорних добрив у поєднанні з азотом (P60 + N120) підвищувало винесення до 22,0 кг/т. Варіант K60 + N120 забезпечив ще вищий рівень – 24,2 кг/т, а максимальні значення спостерігалися у варіанті Фон + N120, де середній показник досягав 24,8 кг/т. Варіанти Фон + N60 + N60 та Фон + N60 S35 + N60 також показали високі результати – 23,9–24,0 кг/т. У лінії LP 154 контрольний варіант мав середній рівень 22,5 кг/т. Застосування фосфорних добрив із азотом (P60 + N120) підвищувало показник до 23,0 кг/т. Внесення калію з азотом (K60 + N120) забезпечило 25,4 кг/т, а найвищі значення отримано у варіанті Фон + N120 – 26,0 кг/т. Варіанти з розділеним внесенням азоту (Фон + N60 + N60 та Фон + N60 S35 + N60) показали близькі результати – 25,1 кг/т. Баланс калію за вирощування тритикале озимого за різних видів і доз добрив. У контрольному варіанті (без добрив) баланс калію був від’ємним і становив у середньому від -30,5до -32,2 кг/га для сорту Аякс та -29,3 до -29,9 кг/га для лінії LP 154, що свідчить про виснаження ґрунтових запасів калію без застосування добрив. Внесення фосфору в поєднанні з азотом (P60 + N120) не забезпечувало стабільного позитивного балансу: у 2022 та 2024 роках показники були від’ємними (-36,4 до -37,3 кг/га для сорту Аякс та -36,9 до -38,8 кг/га для лінії LP 154), тоді як у 2023 році спостерігалося тимчасове зростання до позитивних значень (22,5 та 20 кг/га). Застосування калійних добрив (K60 + N120) мало найбільш виражений ефект: у 2022 та 2024 роках баланс був позитивним (18,0 – 18,2 кг/га для сорту Аякс та 13,9–17,4 кг/га для лінії LP 154), проте у 2023 році відзначено значне зниження до -41,5 та -46,2 кг/га відповідно. Фонове удобрення (P60K60) забезпечувало стабільно позитивний баланс калію на рівні 25,3–27,8 кг/га для обох генотипів. Додавання азоту на фоні (N120 або роздільне внесення N60 + N60) сприяло підтриманню позитивного балансу, хоча й на нижчому рівні (11,0–21,0 кг/га). Внесення сірки разом з азотом (N60S35 + N60) також забезпечувало позитивні значення (11,6–20,1 кг/га), проте істотного підвищення порівняно з варіантами без сірки не спостерігалося. Розрахунки свідчать, що найбільший прибуток отримано за вирощування лінії LP 154 у варіантах P60 + N120 і K60 + N120 – 63,3–64,0 тис. грн./га. Дещо меншу ефективність мало внесення повного мінерального добрива – 62,9 тис. грн./га. Встановлено, що вирощування сорту тритикале озимого Аякс забезпечувало на 3,3–5,4 тис. грн./га менший прибуток порівняно з лінією LP 154. Проте ефективність удобрення змінювалась подібно. Менше контрольного варіанту вирощування обох культиварів тритикале озимого було за фосфорно-калійної системи удобрення. Ефективність роздрібного внесення азотних добрив також була нижчою порівняно з одноразовим їх застосуванням. Отже, під тритикале озиме рекомендується вносити добрива в дозі P60K60 + N120, що забезпечує найбільшу врожайність зерна з високою економічною ефективністю та безпечністю для навколишнього природного середовища. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 201 “Agronomy” (20 – Agricultural Sciences and Food). – Uman National University, Uman, 2026. The dissertation determines the formation of yield and grain quality indicators of different cultivars of winter triticale under different types and doses of fertilizers, taking into account current changes in weather conditions. The parameters of individual productivity, economic, relative removal of basic nutrients, their balance under different fertilization and weather conditions are established. With the application of P60K60 + N120, the number of productive stems in winter triticale of the Ajax variety can be 772–799 pcs/m2, the weight of 1000 grains – 49.3–52.1 g, the weight of grains in one ear – 1.50–1.62 g, the number of grains – 30.4–31.0 pcs. In the winter triticale line LP 154, these indicators can be 541–584 pcs/m2, 55.1–55.7 g, 2.21–2.30 g and 40.2–41.7 pcs, respectively. When growing the Ajax variety, on average, over three years of research, the yield increased from 8.56 t/ha in the variant without fertilizers to 10.76 t/ha with the application of complete mineral fertilizer or by 26 %. The fractional application of nitrogen fertilizers had no advantages compared to a single top dressing. In such variants, this indicator increased only to 9.97–10.17 t/ha, which is 6–8 % less compared to the application of N120. The yield from the application of phosphorus and nitrogen and potassium and phosphorus fertilizers was only 2–6 % less compared to the full application of fertilizers. The yield of winter triticale grain was least affected by the application of phosphorus and potassium fertilizers – 8.88 t/ha or more than 4 % compared to the control. It should be noted that the grain yield changed little over the years. In 2022 – from 8.24 to 10.19 t/ha, in 2023 – from 8.52 to 11.21, and in 2024 – from 8.91 to 10.88 t/ha. At the same time, the highest efficiency of fertilizer application was obtained in 2023 – by 32 % with the application of complete mineral fertilizer. The yield of the winter triticale line LP 154 was at the level of the Ajax variety – 8.49–11.17 t/ha depending on the fertilizer. The trend of the effect of fertilizer application both on average and over the years of research was similar to the Ajax variety. The use of nitrogen fertilizers significantly increased the protein content in the grain of both winter triticale varieties. When growing the Ajax variety, the protein content increased from 10.0 % in the case without fertilizers to 11.0 % with complete mineral fertilizer or by 10 %. On average, over three years of research, only the application of N60 S35 + N60 ensured the formation of 11.3 % protein or more by 3 % compared to a single application of nitrogen fertilizers. The protein content of the winter triticale grain of the LP 154 line was significantly higher compared to the Ajax variety. At the same time, in 2022, the protein content was at the level of 13.8 to 15.2 %, and in 2023 and 2024, this indicator tended to decrease, similar to the Ajax variety. The results of the research indicate the advantage of a single application of nitrogen fertilizers compared to a retail application. Thus, on average over three years of research in the Ajax variety, this indicator in the Fon + N120 variant increased to 1176 kg/ha against 853 kg/ha in unfertilized areas. At the same time, even with the application of N60 S35 + N60, the protein yield did not exceed the single application of nitrogen fertilizers (1145 kg/ha). In terms of protein yield, the winter triticale line LP 154 exceeded the Ajax variety. At the same time, a single application of nitrogen fertilizers was also more effective compared to retail. At the same time, when growing both cultivars in 2022, the protein yield was the highest compared to 2023 and 2024 due to the formation of a higher protein content in the grain. In the grain of winter triticale of the Ajax variety, from 19.8 to 23.0 % gluten was formed. On average, over three years of research, the gluten content increased by 11 % in the N120 variant compared to the control. In the N60 S35 + N60 variant, the gluten content increased by 5 % compared to a single application of nitrogen fertilizers. It should be noted that the application of phosphorus and potassium fertilizers had the least effect on the gluten content. The gluten content in winter triticale grain of the LP 154 line was 7–9 % higher compared to the Ajax variety. At the same time, the effectiveness of different types of fertilizers and the influence of weather conditions was similar to the Ajax variety. The nitrogen content in winter triticale grain, economic yield, and relative yield increase with the application of nitrogen fertilizers. At the same time, nitrogen deficiency in the soil decreases. However, all studied nitrogen parameters vary significantly depending on the weather conditions of the year of research. In the grain of the Ajax variety, the nitrogen content, on average over three years, increases from 1.74 to 1.91 % with the application of the largest dose of nitrogen fertilizers at a time. At the same time, variants with the retail application of nitrogen fertilizers provide higher indicators of the nitrogen content in the grain, but insignificantly. Variants with incomplete return of phosphorus or potassium fertilizers contribute to the formation of a lower nitrogen content, but insignificantly. The use of phosphorus and potassium fertilizers does not affect this indicator. It should be noted that the nitrogen content in the grain of the LP 154 line was 8–11 % higher compared to the Ajax variety. At the same time, the trends in the impact of different fertilizer application scenarios were similar. The economic yield in the variant without fertilizers is 127.6 kg and increases to 175.9 kg or 38 % in the N120 variant when growing the Ajax variety. The economic removal of nitrogen with grain yield with incomplete return of phosphorus and potassium fertilizers is 4–8 % less compared to full mineral fertilizer. Variants with retail application of nitrogen fertilizers provide only 3–7 % less economic removal. The application of phosphorus and potassium fertilizers has the least effect on this indicator, since it is at the level of 133.7 kg/ha or 5 % more compared to the control. The economic removal of nitrogen with grain yield in the LP 154 line was 10–12 % more compared to the Ajax variety. In this case, the effect of fertilizer changes similarly. The relative nitrogen removal of 1 ton of winter triticale grain increased with the application of nitrogen fertilizers. On average, over three years of research, the relative nitrogen removal of the Ajax winter triticale variety increased from 21.2 kg/t to 23.3–23.9 kg/t of grain, or by 9–10 %. At the same time, the variants with the retail application of nitrogen fertilizers were almost at the same level as the variant where nitrogen fertilizers were applied once. The relative nitrogen removal in the LP 154 line was 8–9 % higher compared to the Ajax variety – 23.4–25.6 kg/t of grain. At the same time, the application of nitrogen fertilizers increased this indicator by 2–4 % compared to the control. The greatest nitrogen deficit in the soil is in areas without fertilizers and with the application of phosphorus and potassium fertilizers – -119.9–-146.7 kg/ha depending on the year of the study when growing the Ajax variety. The nitrogen balance at the level of -14.3–-72.0 kg/ha was obtained with the application of nitrogen fertilizers. The trend of changes in the nitrogen balance in the soil when growing the LP 154 line is similar to the Ajax variety. At the same time, the nitrogen deficit is 23–70 % greater compared to the Ajax variety. For the Ajax variety, the average value of relative removal in the control was 11.0 kg/t, while with the application of P60 + N120 the indicator increased to 12.8 kg/t, and the maximum values of 13.3 kg/t were observed in the Background + N120 variant. The application of K60 + N120 provided only 11.4 kg/t, the combined application of P60K60 gave 11.8 kg/t, and the variants with distributed nitrogen application of Background + N60 + N60 and Background + N60 S35 + N60 provided stable values of 12.9 kg/t. For the LP 154 line, the average value in the control was 11.0 kg/t, the application of P60 + N120 increased it to 12.7 kg/t, and the highest level was observed in the Background + N120 variant (13.1 kg/t). The application of K60 + N120 provided only 11.1 kg/t, the application of P60K60 gave 11.6 kg/t, while the variants Background + N60 + N60 and Background + N60 S35 + N60 provided 12.7 and 12.8 kg/t, respectively. For the Ajax variety, the control variants were characterized by a significant negative balance, indicating a deficiency of the element. The application of P60K60 provided positive values in the range of 7.9 – 11.6 kg/ha, and it is also worth noting the variants with distributed nitrogen application, where the balance ranged from slightly negative to positive indicators (-2.6 to 4.0 kg/ha). In the case of the application of P60 + N120, a sharp decrease was observed in 2024. For the LP 154 line, the control also had a negative balance. The most appropriate was the application of P60K60, which provided consistently positive values of 9.8–12.4 kg/ha. Variants with additional nitrogen gave fluctuations from small minuses to insignificant pluses, while the use of P60 + N120 in 2024 led to a significant deficit. For the Ajax variety in the variant without fertilizers (control), the average relative removal rate was 21.0 kg/t. The use of phosphorus fertilizers in combination with nitrogen (P60 + N120) increased the removal to 22.0 kg/t. The K60 + N120 variant provided an even higher level – 24.2 kg/t, and the maximum values were observed in the Background + N120 variant, where the average rate reached 24.8 kg/t. The variants Background + N60 + N60 and Background + N60 S35 + N60 also showed high results – 23.9–24.0 kg/t. In the LP 154 line, the control variant had an average level of 22.5 kg/t. The use of phosphorus fertilizers with nitrogen (P60 + N120) increased the indicator to 23.0 kg/t. The application of potassium with nitrogen (K60 + N120) provided 25.4 kg/t, and the highest values were obtained in the variant Background + N120 – 26.0 kg/t. Variants with divided nitrogen application (Background + N60 + N60 and Background + N60 S35 + N60) showed similar results – 25.1 kg/t. Potassium balance during the cultivation of winter triticale with different types and doses of fertilizers. In the control variant (without fertilizers), the potassium balance was negative and averaged from -30.5 to -32.2 kg/ha for the Ajax variety and -29.3 to -29.9 kg/ha for the LP 154 line, which indicates the depletion of soil potassium reserves without the use of fertilizers. The application of phosphorus in combination with nitrogen (P60 + N120) did not provide a stable positive balance: in 2022 and 2024 the indicators were negative (-36.4 to -37.3 kg/ha for the Ajax variety and -36.9 to -38.8 kg/ha for the LP 154 line), while in 2023 a temporary increase to positive values (22.5 and 20 kg/ha) was observed. The application of potash fertilizers (K60 + N120) had the most pronounced effect: in 2022 and 2024 the balance was positive (18.0 ¬- 18.2 kg/ha for the Ajax variety and 13.9–17.4 kg/ha for the LP 154 line), but in 2023 a significant decrease was noted to -41.5 and -46.2 kg/ha, respectively. Background fertilizer (P60K60) provided a consistently positive potassium balance at the level of 25.3–27.8 kg/ha for both genotypes. Adding nitrogen in the background (N120 or separate application of N60 + N60) helped maintain a positive balance, albeit at a lower level (11.0–21.0 kg/ha). The application of sulfur together with nitrogen (N60S35 + N60) also provided positive values (11.6–20.1 kg/ha), but no significant increase was observed compared to the variants without sulfur. Calculations show that the greatest profit was obtained from growing the LP 154 line in the P60 + N120 and K60 + N120 variants – 63.3–64.0 thousand UAH/ha. The application of complete mineral fertilizer was somewhat less effective – 62.9 thousand UAH/ha. It was established that the cultivation of the Ajax winter triticale variety provided 3.3–5.4 thousand UAH/ha less profit compared to the LP 154 line. However, the efficiency of fertilization changed similarly. Less than the control variant of growing both cultivars of winter triticale was under the phosphorus-potassium fertilization system. The efficiency of retail application of nitrogen fertilizers was also lower compared to their single application. Therefore, it is recommended to apply fertilizers at a dose of P60K60 + N120 under winter triticale, which provides the highest grain yield with high economic efficiency and safety for the environment.
  • Item type:Item,
    Вплив позакореневого підживлення мікроелементами на засвоєння азоту кукурудзою на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу України
    (2026)
    Сутик Олександр Васильович
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 201 «Агрономія» (20 – Аграрні науки та продовольство). – Уманський національний університет, Умань, 2026. У дисертації визначено формування показників продуктивності кукурудзи за різних видів і доз добрив, позакореневого підживлення мікродобривом з урахуванням сучасних змін погодних умов. Встановлено параметри господарського, відносного винесення мінеральних елементів живлення, баланс основних елементів живлення за різного удобрення та погодних умов. Визначено формування показників продуктивності кукурудзи за різних способів внесення добрив у чотирипільній сівозміні з урахуванням сучасних змін погодних умов. Визначено SPAD-індекс, рівень стресового стану та азотно-флавоноїдний індекс за допомогою портативних приладів у польових умовах. Підтверджено достовірний вплив основного внесення добрив і позакореневого підживлення препаратом Брексіл™ Мікс на параметри фізіологічного стану рослин. Встановлено параметри господарського, відносного винесення елементів живлення (азот, фосфор, калій, магній, сірка, манган, цинк) та баланс основних елементів живлення в ґрунті. Висота рослин кукурудзи найбільше змінювалась від застосування добрив, ніж від позакореневого підживлення мікродобривами. Так, на ділянках без добрив висота рослин була 266–290 см і зростала до 271–297 см на азотних системах удобрення залежно від року проведення дослідження. Застосування повного мінерального добрива підвищувало рослини кукурудзи до 281–302 см. Найменше на цей показник впливало застосування фосфорних і калійних добрив. Застосування добрив з азотною складовою достовірно підвищувало вміст хлорофілу в листках кукурудзи упродовж усіх років досліджень. У середньому за три роки досліджень вміст хлорофілу зростав від 45,0 до 52,3 % залежно від варіанту досліду або на 16 % без застосування позакореневого підживлення. Застосування препарату Брексіл™ Мікс 1,5 кг/га підвищувало вміст хлорофілу до 45,6–54,4 % або на 1–3 % порівняно з ділянками без позакореневого підживлення. За умови дворазового застосування цього препарату цей показник зростав до 46,3–53,9 % або на 2–3 % порівняно з ділянками без позакореневого підживлення, проте був на рівні ділянок з одноразовим застосуванням Брексіл™ Мікс 1,5 кг/га. Рівень стресу рослин мало змінювався порівняно з ділянками, де застосовували добрива. Крім цього, цей показник був майже на однаковому рівні впродовж років досліджень. Достовірно зростав азотно-флавоноїдний індекс листків кукурудзи за внесення добрив з азотною складовою та позакореневими підживленнями. Так, на тлі внесення лише повного мінерального добрива азотно-флавоноїдний індекс зростав до 1,90–2,17 од. п. або на 28–46 % порівняно з контрольним варіантом. Одноразове позакореневе підживлення забезпечувало формування азотно-флавоноїдного індексу до 2,00–2,53 од. п. проти 1,59 од. п. на контролі. За умови дворазового позакореневого підживлення азотно-флавоноїдний індекс зростав від 1,61 до 2,35–2,68 од. п. Урожайність зерна кукурудзи найбільше збільшувалась від застосування повного мінерального добрива. Так, у середньому за три роки досліджень урожайність підвищувалась від 11,60 до 14,30–15,83 т/га без позакореневого підживлення або на 26–36 %. При цьому на фосфорно-калійній системі врожайність збільшувалась до 14,04 т/га або на 4 % порівняно з контролем. Застосування повного мінерального добрива збільшувало врожайність на 1–5 % порівняно з азотними системами удобрення. Застосування препарату Брексіл™ Мікс одноразово та дворазово достовірно не збільшувало врожайності зерна кукурудзи. Так, урожайність збільшувалась до 11,75–16,10 т/га залежно від варіанту досліду або на 1–2 % порівняно з ділянками без позакореневого підживлення. При цьому описана тенденція зберігалась упродовж років проведення досліджень. Вміст білка в зерні найбільше зростав від застосування азотних добрив. Так, вміст білка зростав від 6,7 до 8,2–9,0 % за внесення повного мінерального добрива. При цьому на фосфорно-калійній системі вміст білка був на рівні 6,5 %. Вміст білка коливався за роки проведення досліджень. У 2024 р. цей показник змінювався від 6,3 до 10,2 %, у 2023 р. – від 7,4 до 9,4, а в 2025 р. – від 6,5 до 7,5 % залежно від варіанту досліду. Необхідно відзначити, що позакореневі підживлення препаратом Брексіл™ Мікс не впливали на вміст білка в зерні кукурудзи упродовж усіх років досліджень. Вміст азоту в зерні кукурудзи становить 1,02–1,23 %, калію – 0,28–0,36, фосфору – 0,18–0,24 %, магнію – 1110–1210 мг/кг, сірки – 903–851, мангану – 4,8–5,3, цинку – 11,0–13,6 мг/кг залежно від погодних умов на неудобрених ділянках. За внесення мінеральних добрив із азотною складовою ці показники становили відповідно – азоту – 1,18–1,70 %, калію – 0,28–0,33, фосфору – 0,18–0,23 %, магнію – 1080–1140 мг/кг, сірки – 1087–1296, мангану – 4,1–6,7, цинку – 10,2–13,1 мг/кг. Вміст азоту в стеблах кукурудзи становить 0,23–0,27 %, калію – 1,13–1,18, фосфору – 0,11–0,14 %, магнію – 1352–1498 мг/кг, сірки – 201–225, мангану – 24,3–28,6, цинку – 4,2–5,1 мг/кг залежно від погодних умов на неудобрених ділянках. За внесення мінеральних добрив із азотною складовою ці показники становили відповідно – азоту – 0,50–0,91 %, калію – 1,19–2,02, фосфору – 0,11–0,17 %, магнію – 2556–2941 мг/кг, сірки – 528–966, мангану – 31,5–59,1, цинку – 4,5–5,5 мг/кг. Проведені дослідження показали, що особливості накопичення, розподілу та господарського винесення елементів живлення кукурудзою визначалися насамперед системою основного мінерального удобрення, погодними умовами року та характером взаємодії між окремими елементами. Позакореневе застосування Брексіл™ Мікс виконувало переважно коригувальну функцію, а його ефективність залежала від фонового забезпечення рослин елементами живлення. Вплив препарату був більш вираженим для магнію, цинку та мангану, менш стабільним – для калію, фосфору й сірки, і мінімальним щодо концентрації азоту в зерні. Азотне живлення було визначальним чинником формування вмісту азоту та сірки, а також значною мірою впливало на накопичення магнію, цинку й мангану у вегетативній масі. Підвищення дози азоту до N160 збільшувало врожайність і біомасу рослин, унаслідок чого зростало господарське винесення більшості досліджуваних елементів навіть без їх безпосереднього внесення. Це свідчить про посилене використання ґрунтових запасів поживних речовин за інтенсивного азотного живлення та необхідність збалансованого удобрення. Повне мінеральне удобрення N160P60K110 переважно забезпечувало найвище загальне господарське винесення азоту, калію, фосфору, магнію та сірки. Такий результат був зумовлений поєднанням вищої продуктивності посіву, значної маси стебел і кращого забезпечення рослин основними елементами живлення. Водночас максимальні концентрації окремих мікроелементів не завжди формувалися на повному NPK-фоні, що вказує на складні синергічні й антагоністичні взаємодії між елементами та на можливий ефект розбавлення за зростання врожаю. Розподіл елементів між зерном і стеблами мав чіткі видові особливості. Азот, фосфор, сірка та цинк у більшій концентрації накопичувалися в зерні, хоча за високого рівня живлення частка їх винесення стеблами істотно зростала. Калій, магній і манган переважно зосереджувалися у вегетативній масі. Особливо виразним це було для калію та мангану, господарське винесення яких стеблами у декілька разів перевищувало винесення зерном. Отже, спосіб використання побічної продукції є важливим чинником балансу елементів у системі удобрення кукурудзи. Залишення стебел на полі мало найбільше значення для повернення калію, магнію та мангану, оскільки основна частина цих елементів накопичувалася у вегетативній масі. За збирання лише зерна внесення K55–K110 і P60– P60 забезпечувало додатний баланс калію та фосфору. На фонах без відповідних добрив баланс залишався від’ємним, а підвищення рівня азотного живлення посилювало дефіцит унаслідок інтенсивнішого використання ґрунтових запасів. Баланс азоту був від’ємним у всіх досліджуваних варіантах, що вказує на значне винесення азоту врожаєм і необхідність урахування всіх джерел його надходження та втрат у системі удобрення. Позакореневе застосування Брексіл™ Мікс неоднаково впливало на досліджувані елементи. Для азоту чіткої сталої зміни концентрації в зерні не встановлено. Для калію та фосфору препарат переважно підвищував уміст у зерні й господарське винесення, однак дворазове застосування не завжди мало перевагу над одноразовим. Найвиразніший і найпослідовніший ефект спостерігався для магнію та мангану, особливо щодо їх накопичення у стеблах і загального винесення. Для сірки реакція залежала від азотного фону, а для цинку була найбільш контрастною: на контролі, азотних і фосфорно-калійному фонах уміст цинку в зерні зростав, тоді як на комплексних NPK-фонах переважно знижувався. Дворазове застосування Брексіл™ Мікс найчастіше перевищувало одноразове за показниками накопичення магнію, цинку та мангану у стеблах і за їх загальним господарським винесенням. Для макроелементів така перевага була менш стабільною й залежала від року та фону мінерального живлення. Отже, збільшення кратності позакореневого підживлення не можна розглядати як універсальний чинник підвищення засвоєння всіх елементів; його доцільність має визначатися вихідним рівнем мінерального живлення та цільовим елементом. Відмінності показників за роками досліджень підтвердили істотну роль погодних умов у доступності елементів, їх поглинанні, перерозподілі між органами та винесенні врожаєм. Найбільші відмінності між роками спостерігалися для вмісту калію, магнію, цинку та мангану, а також для господарського винесення елементів стебловою масою. Це свідчить про необхідність оцінювати ефективність систем удобрення не за одним роком, а за багаторічними результатами. Отже, найвищий рівень використання більшості елементів у формуванні врожаю забезпечувався за достатнього азотного живлення та збалансованого забезпечення рослин фосфором і калієм. Позакореневе застосування Брексіл™ Мікс доповнювало основну систему удобрення, але не замінювало її. Для підтримання родючості ґрунту та стабільного мінерального живлення кукурудзи необхідно узгоджувати дози основних добрив із фактичним винесенням елементів, повертати стеблову масу в ґрунт і враховувати специфічну реакцію макро- та мікроелементів на фон живлення й погодні умови. В умовах Правобережного Лісостепу на чорноземі опідзоленому для отримання високого врожаю зерна кукурудзи з урахуванням економічної ефективності та балансу основних елементів живлення в ґрунті застосовувати N80P30K55 з позакореневим підживленням препаратом Брексіл™ Мікс 1,5 кг/га. В агротехнології кукурудзи для отримання найбільшого прибутку можливе тимчасове застосування N160 без позакореневого підживлення за умови залишення стеблиння на полі та вирощування після пшениці озимої в чотирипільній сівозміні. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in Specialty 201 "Agronomy" (20 – Agricultural Sciences and Food). – Uman National University, Uman, 2026. The dissertation examines the formation of maize productivity indicators under various fertilizer types and rates, as well as foliar micronutrient application, taking into account contemporary changes in weather conditions. Parameters for the economic and relative removal of mineral nutrients, along with the balance of major nutrients under different fertilization regimes and weather conditions, were established. The study determined maize productivity indicators associated with various fertilizer application methods within a four-field crop rotation, considering current weather fluctuations. Field measurements using portable devices were conducted to determine the SPAD index, stress level, and nitrogen-flavonoid index. A significant effect of basal fertilizer application and foliar treatment with Brexil™ Mix on plant physiological status parameters was confirmed. Parameters for the economic and relative removal of nutrients (nitrogen, phosphorus, potassium, magnesium, sulfur, manganese, zinc) and the soil balance of major nutrients were established. Maize plant height was influenced more significantly by fertilizer application than by foliar micronutrient fertilization. Specifically, on unfertilized plots, plant height ranged from 266 to 290 cm, increasing to 271–297 cm with nitrogen-based fertilization systems, depending on the study year. The application of complete mineral fertilizer resulted in taller corn plants, reaching 281–302 cm. The application of phosphorus and potassium fertilizers had the least impact on this parameter. The application of nitrogen-containing fertilizers resulted in a statistically significant increase in chlorophyll content in maize leaves throughout the study period. On average over the three years of research, chlorophyll content ranged from 45.0 % to 52.3 % depending on the treatment variant, representing a 16 % increase compared to plots receiving no foliar feeding. Application of Brexil™ Mix at 1.5 kg/ha raised chlorophyll content to 45.6–54.4 % (an increase of 1–3 % compared to plots without foliar feeding). With two applications of this product, the value rose to 46.3–53.9 % (an increase of 2–3 % compared to plots without foliar feeding), though it remained comparable to the level observed with a single application of Brexil™ Mix at 1.5 kg/ha. Plant stress levels showed little variation compared to plots treated with fertilizers; furthermore, this indicator remained relatively stable throughout the years of the study. The nitrogen-flavonoid index of maize leaves increased significantly with the application of nitrogen-containing fertilizers and foliar feeding. Specifically, with the application of a complete mineral fertilizer alone, the nitrogen-flavonoid index rose to 1.90–2.17 units (an increase of 28–46 % compared to the control). A single foliar application resulted in a nitrogen-flavonoid index of 2.00–2.53 units, compared to 1.59 units in the control. With two foliar applications, the nitrogen-flavonoid index increased from 1.61 to 2.35–2.68 units. Corn grain yield showed the greatest increase with the application of complete mineral fertilizer. Specifically, the average yield over the three-year study period rose from 11.60 t/ha to 14.30–15.83 t/ha (an increase of 26–36 %) compared to the variant without foliar feeding. Meanwhile, under the phosphorus-potassium fertilization system, the yield increased to 14.04 t/ha, or by 4 % relative to the control. The use of complete mineral fertilizer resulted in a 1–5 % higher yield compared to nitrogen-only fertilization systems. One-time and two-time applications of Brexil™ Mix did not result in a statistically significant increase in maize grain yield. Yields ranged from 11.75 to 16.10 t/ha depending on the experimental treatment, representing a 1–2 % increase compared to plots that did not receive foliar feeding; this trend persisted throughout the years of the study. Grain protein content increased most significantly with the application of nitrogen fertilizers, rising from 6.7 % to 8.2–9.0 % with the application of complete mineral fertilizer, whereas it remained at 6.5 % under the phosphorus-potassium fertilization regime. Protein content fluctuated across the study years: it ranged from 6.3 % to 10.2 % in 2024, 7.4 % to 9.4 % in 2023, and 6.5 % to 7.5 % in 2025, depending on the experimental treatment. It should be noted that foliar applications of Brexil™ Mix had no effect on maize grain protein content throughout the study period. On unfertilized plots, nutrient content in maize grain varied according to weather conditions: nitrogen 1.02–1.23 %, potassium 0.28–0.36 %, phosphorus 0.18–0.24 %, magnesium 1110–1210 mg/kg, sulfur 903–851 mg/kg, manganese 4.8–5.3 mg/kg, and zinc 11.0–13.6 mg/kg. With the application of nitrogen-containing mineral fertilizers, these values were as follows: nitrogen 1.18–1.70 %, potassium 0.28–0.33 %, phosphorus 0.18–0.23 %, magnesium 1080–1140 mg/kg, sulfur 1087–1296 mg/kg, manganese 4.1–6.7 mg/kg, and zinc 10.2–13.1 mg/kg. In unfertilized plots, the content in corn stalks—varying according to weather conditions—was: nitrogen 0.23–0.27 %, potassium 1.13–1.18 %, phosphorus 0.11–0.14 %, magnesium 1352–1498 mg/kg, sulfur 201–225 mg/kg, manganese 24.3–28.6 mg/kg, and zinc 4.2–5.1 mg/kg. With the application of nitrogen-containing mineral fertilizers, these values were: nitrogen 0.50–0.91 %, potassium 1.19–2.02 %, phosphorus 0.11–0.17 %, magnesium 2556–2941 mg/kg, sulfur 528–966 mg/kg, manganese 31.5–59.1 mg/kg, and zinc 4.5–5.5 mg/kg. Research has shown that the patterns of nutrient accumulation, distribution, and crop uptake in maize were primarily determined by the basal mineral fertilization system, weather conditions during the growing season, and the nature of interactions between individual elements. Foliar application of Brexil™ Mix served a primarily corrective function, with its effectiveness depending on the baseline nutrient supply available to the plants. The product’s impact was most pronounced regarding magnesium, zinc, and manganese; less consistent for potassium, phosphorus, and sulfur; and minimal regarding nitrogen concentration in the grain. Nitrogen nutrition was the decisive factor determining nitrogen and sulfur content and significantly influenced the accumulation of magnesium, zinc, and manganese in the vegetative biomass. Increasing the nitrogen rate to N160 boosted crop yield and plant biomass, thereby increasing the crop uptake of most studied elements, even without their direct application. This indicates increased utilization of soil nutrient reserves under intensive nitrogen nutrition and highlights the need for balanced fertilization. The complete mineral fertilizer regimen (N160P60K110) generally resulted in the highest total crop uptake of nitrogen, potassium, phosphorus, magnesium, and sulfur. This outcome was driven by a combination of higher crop productivity, substantial stalk mass, and improved plant access to essential nutrients. At the same time, maximum concentrations of certain trace elements did not always occur under full NPK fertilization; this indicates complex synergistic and antagonistic interactions between elements, as well as a possible dilution effect associated with increased crop yield. The distribution of elements between the grain and the stalks exhibited distinct species-specific characteristics. Nitrogen, phosphorus, sulfur, and zinc accumulated at higher concentrations in the grain, although the proportion of these elements removed by the stalks increased significantly at high nutrient levels. Potassium, magnesium, and manganese were concentrated primarily in the vegetative mass. This pattern was particularly pronounced for potassium and manganese, where the amount removed by the stalks was several times greater than that removed by the grain. Consequently, the method of utilizing crop residues is a crucial factor in the nutrient balance of maize fertilization systems. Leaving stalks in the field was most significant for the return of potassium, magnesium, and manganese, as the bulk of these elements accumulated in the vegetative mass. When harvesting only the grain, the application of K55–K110 and P60 ensured a positive potassium and phosphorus balance. In treatments without the corresponding fertilizers, the balance remained negative, and increasing nitrogen nutrition levels exacerbated the deficit due to more intensive depletion of soil reserves. The nitrogen balance was negative across all studied variants, indicating significant nitrogen removal by the crop and the need to account for all input and loss sources within the fertilization system. Foliar application of Brexil™ Mix had varying effects on the elements studied. No clear, consistent change in grain nitrogen concentration was established. For potassium and phosphorus, the product generally increased grain content and total crop removal, although two applications did not always outperform a single application. The most pronounced and consistent effects were observed for magnesium and manganese, particularly regarding their accumulation in stalks and total removal. The response for sulfur depended on the nitrogen background, while the response for zinc was the most contrasting: zinc content in the grain increased in the control, nitrogen-only, and phosphorus-potassium treatments, whereas it generally decreased in the complex NPK treatments. Two applications of Brexil™ Mix most frequently outperformed a single application in terms of magnesium, zinc, and manganese accumulation in stalks and their total crop removal. For macronutrients, this advantage was less consistent and depended on the year and the mineral nutrition background. Thus, increasing the frequency of foliar applications cannot be viewed as a universal factor for enhancing the uptake of all elements; its advisability must be determined by the initial level of mineral nutrition and the specific element in question. Variations in indicators across the study years confirmed the significant role of weather conditions in nutrient availability, uptake, redistribution among plant organs, and removal by the crop. The greatest year-to-year differences were observed in the content of potassium, magnesium, zinc, and manganese, as well as in the removal of nutrients via stalk biomass. This highlights the need to evaluate the effectiveness of fertilization systems based on multi-year results rather than a single year. Thus, the highest level of nutrient utilization for crop formation was achieved with adequate nitrogen nutrition and a balanced supply of phosphorus and potassium. Foliar application of Brexil™ Mix complemented the primary fertilization system but did not replace it. To maintain soil fertility and ensure stable mineral nutrition for maize, it is necessary to align base fertilizer rates with actual nutrient removal, return stalk biomass to the soil, and account for the specific responses of macro- and micro-nutrients to the nutritional background and weather conditions. In the Right-Bank Forest-Steppe zone, on podzolized chernozem soil, achieving high maize grain yields while considering economic efficiency and the balance of key soil nutrients is best accomplished by applying N80P30K55 combined with a foliar application of Brexil™ Mix at a rate of 1.5 kg/ha. To maximize profit in maize production, it is feasible to apply N160 without foliar feeding, provided that stalk residues are left in the field and the crop follows winter wheat in a four-field crop rotation.
  • Item type:Item,
    Управління системою адаптації персоналу на підприємствах
    (2026)
    Лемещук Руслан Володимирович
    Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретико-методичних засад управління системою адаптації персо-налу, розробленню науково обґрунтованих напрямів та механізмів її удосконалення, з урахуванням особливостей формування та функціонування системи адаптації персоналу підприємств аграрного сектору. Актуальність дослідження визначається структурними змінами на ринку праці України, трансформацією моделей управ-ління, цифровізацією, переходом до гнучких, людиноцентрованих практик управління персоналом. Особливої актуальності зазна-чене вище набуває для аграрних підприємств, діяльність яких характеризується технологічною інтенсифікацією, зростанням ролі знань, когнітивних і адаптаційних здібностей працівників, їхнім дефіцитом, міграційними та Євроінтеграційними процесами. У першому розділі дисертаційного дослідження «Теоретичні засади дослідження системи адаптації персоналу на підпри-ємствах» уточнено понятійно-категоріальний апарат управління системою адаптації персоналу. Актуалізовано необхідність пере-ходу від переважно процесного трактування адаптації до її системного управлінського розуміння. Адаптацію персоналу аргументовано як динамічний, цілеспрямований і керований процес інтеграції нового працівника в організаційне середовище, пов’язаний із формуванням та розвитком кадрового потенціалу підприємства. Доведено, що адаптація працівників, яка складається з взаємопов'язаних етапів та елементів, за своєю суттю є системою. Встановлено, що формування ефективної системи адаптації персоналу є багатоетапним та складним процесом, до якого висувається низка вимог: керованість, гнучкість, сумісність, надійність, ефективність, безперервність, масштабованість, технологі-чність, економічна доцільність та людиноцентрованість. Доведено, що система адаптації не може формуватися ізольовано. Управління системою адаптації персоналу уточнено та визначено як комплекс цілеспрямованих, упорядкованих управлінських дій, спрямованих на забезпечення функціонування сукуп-ності взаємопов’язаних елементів системи адаптації, об’єднаних спільними цілями адаптації нових працівників і забезпечення кадрового потенціалу підприємства. Відповідно, запропоновано авторське визначення поняття «управління системою адаптації персоналу». Розроблено концептуальну структуру управління системою адаптації, яка відображає логіку її формування, функціону-вання, оцінювання та безперервного удосконалення, а також взаємозв’язок із зовнішнім середовищем, стратегією підприємства, корпоративною культурою, системою управління людськими ресурсами, технологіями та практиками організаційної взаємодії. Досліджено та систематизовано практичний досвід застосування поширених методів, інструментів адаптації за напрямами адаптації. Встановлено, що процес формування ефективної системи адаптації персоналу в сучасних підприємствах передбачає воло-діння суб’єктом адаптації інтегрованим набором компетенцій, які необхідні для ефективного формування, організації, забезпечен-ня функціонування, оцінювання та удосконалення системи адаптації. У розділі другому «Аналіз стану управління системою адаптації персоналу в агропідприємствах України» здійснено ґрун-товне дослідження тенденцій розвитку аграрного сектору України, встановлено, що кадрові проблеми галузі формуються під од-ночасним впливом демографічних змін, міграції, мобілізаційних процесів, дефіциту кваліфікованої робочої сили, психоемоційно-го навантаження та технологічної інтенсифікації виробництва. Встановлено, що ключовим викликом для галузі є гострий дефіцит кваліфікованої робочої сили, спричинений мобілізаційними процесами та міграцією. Доведено потребу в зміні парадигми управ-ління персоналом, яка формує запит на прогнозування розвитку ситуації, перетворюючи ефективну адаптацію зі стандартної HR-функції на стратегічний пріоритет та ключову умову забезпечення операційної стабільності й розвитку агропідприємств, яка від-повідатиме як викликам дня, так і враховуватиме перспективи розвитку. Компаративний аналіз практик п’яти агропідприємств підтвердив гетерогенність систем адаптації та їх залежність від ін-ституційних і фінансово-господарських характеристик підприємств. Встановлено відмінності між великими, середніми та малими агропідприємствами за рівнем формалізації адаптації, ресурсним забезпеченням, використанням цифрових технологій, роллю HR-функції та практиками оцінювання результатів адаптації. На основі економетричного моделювання встановлено статистично значущий зв’язок між фінансово-господарськими ха-рактеристиками підприємств і передумовами формування ефективної системи адаптації персоналу. Найбільш значущими предик-торами визначено рентабельність чистого прибутку, яка має позитивний вплив, та боргове навантаження на капітал, вплив якого є негативним. Встановлено брак комплексних, аналітичних практик оцінювання адаптації персоналу в галузі, у відповідь на що запропо-новано функціональну модель процесу оцінювання системи адаптації IDEF0, яка структурує його як керований та логічно послідо-вний процес до оцінювання ефективності системи адаптації персоналу. Розроблено інтегральний показник для оцінювання ефективності системи адаптації персоналу, який агрегує чотири клю-чові суб-показники: досягнення рівня нормативної продуктивності, утримання нових працівників, досвід нового працівника та якість його роботи. Розроблено двокомпонентну мультиплікативну модель, яка дозволяє розрахувати скоригований інтегральний показник ефективності системи адаптації, поєднуючи оцінку ефективності системи адаптації з об'єктивним фінансовим контекстом її функ-ціонування через коефіцієнт фінансових умов, розрахований на основі визначених досліджених предикторів. Розроблено градацію ефективності системи адаптації персоналу підприємства, використовуючи яку, оцінювання дослі-джуваних підприємств за рівнями ефективності їхніх системи адаптації, Встановлено, що система адаптації жодного із досліджу-ваних підприємств не досягає найвищого рівня ефективності, демонструючи розрив між теоретично досяжним ідеалом та реаль-ною практикою. Доведено необхідність розроблення підходів до удосконалення системи адаптації персоналу з акцентом на малі агропідприємства. В розділі третьому «Пріоритетні напрями удосконалення управління системою адаптації персоналу» досліджено, проана-лізовано та систематизовано тренди, які формують ландшафт майбутнього та визначають архітектуру системи адаптації персоналу українських агропідприємств, зважаючи на що, обґрунтовано прикладні напрями вдосконалення підходів до управління системою адаптації персоналу. Зокрема, встановлено, що формування системи адаптації персоналу агропідприємств відбувається під тиском комплексу глобальних та специфічних національних чинників, а також виявлено експоненційне зростання вимог до когнітивних компетенцій працівників, що відбувається на тлі зниження їх адаптаційного потенціалу внаслідок перманентного стресу, внаслідок негативного впливу факторів воєнного часу. За результатами аналізу глобальних і національних трендів, форсайт-дослідження, експертного оцінювання та застосу-вання DEMATEL визначено причинно-наслідкову структуру чинників, які трансформують вимоги до адаптації персоналу. Систем-ним драйвером цих змін визначено «турбулентність зовнішнього середовища», яка посилює потребу в цифровізації та технологіч-ній інтенсифікації, а через них впливає на трансформацію людського капіталу та еволюцію підходів до управління персоналом, обґрунтовано орієнтири розвитку системи адаптації персоналу: відкритість дослідницької системи, людиноцентризм, реляційна значущість, прагматизм та технологічність, когнітивна ергономіка, безперервність та прогресивність. Вперше розроблено авторське подання поняття «нейроменеджмент адаптації персоналу» як напряму розвитку управління системою адаптації персоналу, що передбачає інтеграцію досягнень нейронаук у контур управління адаптацією персоналу. Об-ґрунтовано прикладне значення його використання для вдосконалення адаптації нових працівників та розроблено структурно-логічну модель механізму формування адаптації персоналу агропідприємства на засадах нейроменеджменту, що передбачає інте-грацію досягнень нейронаук у контур управління адаптацією персоналу, що дозволяє підвищити результативність інтеграції пра-цівників у діяльність підприємства та сформувати позитивний досвід їхньої адаптації. Розроблено рекомендації щодо реалізації комплексу специфічних складових адаптації на засадах нейроменеджменту, серед яких: управління когнітивним навантаженням нового працівника, управління його психоемоційним станом, управління умовами адаптації, управління соціалізацією, управління підкріпленням. Удосконалено підхід до здійснення оптимального вибору системи адаптації персоналу - розроблено прикладну модель оптимального вибору системи адаптації персоналу в умовах ресурсних обмежень та обґрунтовано можливість її використання як інструменту підтримки управлінських рішень щодо вибору конфігурації системи адаптації відповідно до цілей, обмежень та ресу-рсних можливостей малого агропідприємства, удосконалено практичні рекомендації щодо ухвалення управлінських рішень в частині вибору системи адаптації. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання розробленого методичного інструмента-рію для розроблення людиноцентрованих програм адаптації, діагностики чинних систем адаптації, обґрунтування напрямів їх удосконалення, оцінювання якості управління адаптаційними процесами та вибору конфігурації системи відповідно до ресурсних можливостей підприємства. Результати дослідження впроваджено в діяльність ряду агропідприємств. The dissertation presents a comprehensive study of the theoretical and methodological foundations of personnel adaptation sys-tem management and develops scientifically grounded approaches and mechanisms for its improvement, taking into account the specific characteristics of personnel adaptation systems in agricultural enterprises, their development and operation. The relevance of the study is determined by structural changes in Ukraine's labour market, the transformation of management models, digitalisation, and the transition towards flexible, human-centred personnel management practices. These developments are par-ticularly important for agricultural enterprises, whose operations are characterised by increasing technological intensity, the growing importance of employees' knowledge, cognitive and adaptive capabilities, workforce shortages, migration, and European integration pro-cesses. The first chapter, "Theoretical Foundations for Studying Personnel Adaptation Systems in Enterprises," clarifies the conceptual framework and key definitions underlying personnel adaptation system management. The need to move beyond a predominantly process-oriented interpretation of adaptation towards a systemic management perspective is substantiated. Personnel adaptation is conceptualised as a dynamic, purposeful and manageable process through which a new employee be-comes integrated into the organisational environment. This process is closely associated with the formation and development of an enter-prise's human resource capacity. The study demonstrates that personnel adaptation is systemic in nature, comprising interconnected stag-es and components that together constitute an integrated system. The development of an effective personnel adaptation system is established as a complex, multi-stage process that must meet a range of requirements, including manageability, flexibility, compatibility, reliability, effectiveness, continuity, scalability, technological capability, economic feasibility and human-centredness. The research demonstrates that a personnel adaptation system cannot be developed in isolation from the broader organisational context. Personnel adaptation system management is therefore defined as a coordinated set of purposeful and structured managerial ac-tivities aimed at ensuring the functioning of interconnected elements of the adaptation system, united by the common objectives of facili-tating the adaptation of new employees and maintaining and developing the enterprise's human resource capacity. On this basis, the dis-sertation proposes an original definition of the concept of personnel adaptation system management. A conceptual framework for personnel adaptation system management is developed, reflecting the logic of system development, operation, evaluation and continuous improvement. The framework also illustrates the relationships between the adaptation system and the external environment, corporate strategy, organisational culture, human resource management systems, technologies and organisa-tional interaction practices. The study examines and systematises practical experience in applying widely used personnel adaptation methods and tools, clas-sifying them according to the main areas of adaptation. It is established that developing an effective personnel adaptation system in contemporary enterprises requires those responsible for managing adaptation to possess an integrated set of competencies necessary for designing, organising, implementing, evaluating and continuously improving the system. The second chapter, "Analysis of Personnel Adaptation System Management in Ukrainian Agricultural Enterprises," provides a comprehensive examination of development trends in Ukraine's agricultural sector. The findings demonstrate that workforce-related challenges arise from the combined effects of demographic changes, migration, mobilisation, shortages of skilled labour, psychological and emotional strain, and the increasing technological intensity of agricultural production. A severe shortage of qualified employees, exacerbated by mobilisation and migration, is identified as one of the sector's princi-pal challenges. The research substantiates the need for a paradigm shift in personnel management, emphasising the growing importance of anticipating future developments. In this context, effective personnel adaptation is evolving from a routine human resource management function into a strategic priority and a crucial prerequisite for ensuring the operational stability and sustainable development of agricul-tural enterprises. Such an approach must address both immediate challenges and long-term development prospects. A comparative analysis of personnel adaptation practices in five agricultural enterprises confirms considerable variation among adaptation systems and their dependence on the institutional, financial and economic characteristics of the enterprises concerned. Differ-ences between large, medium-sized and small agricultural enterprises are identified in the formalisation of adaptation procedures, re-source availability, the use of digital technologies, the role of human resource management functions, and approaches to evaluating adap-tation outcomes. Econometric modelling reveals a statistically significant relationship between enterprises' financial and economic characteristics and the conditions associated with the development of effective personnel adaptation systems. Net profit margin and debt burden relative to capital are identified as the most significant predictors, with the former showing a positive relationship and the latter a negative one. The study identifies a lack of comprehensive analytical practices for evaluating personnel adaptation in the agricultural sector. To address this gap, an IDEF0 functional model of the personnel adaptation system evaluation process is proposed. The model structures evaluation as a manageable and logically sequenced process, providing a methodological foundation for assessing the effectiveness of personnel adaptation systems. A composite indicator of personnel adaptation system effectiveness is developed, integrating four key sub-indicators: achieve-ment of the standard level of productivity, retention of new employees, new employee experience, and the quality of work performed by new employees. A two-component multiplicative model is developed to calculate an adjusted composite indicator of personnel adaptation system effectiveness. The model combines an assessment of adaptation system effectiveness with the objective financial conditions in which the system operates, using a financial conditions coefficient calculated on the basis of the predictors identified in the study. A classification scale for assessing the effectiveness of personnel adaptation systems is developed and applied to the enterprises under investigation. The findings reveal that none of the examined enterprises achieves the highest level of adaptation system effective-ness, highlighting a gap between the theoretically attainable ideal and actual organisational practice. These results substantiate the need to develop approaches to improving personnel adaptation systems, with particular attention to small agricultural enterprises. The third chapter, "Priority Areas for Improving Personnel Adaptation System Management," identifies, analyses and systematis-es the trends shaping the future development and configuration of personnel adaptation systems in Ukrainian agricultural enterprises. Based on these findings, practical approaches to improving personnel adaptation system management are substantiated. The research establishes that personnel adaptation systems in agricultural enterprises are being shaped by the combined influ-ence of global and country-specific factors. At the same time, an exponential increase in the demands placed on employees' cognitive competencies is identified against a background of declining adaptive capacity associated with prolonged stress and the adverse effects of wartime conditions. Based on an analysis of global and national trends, foresight research, expert assessment and the application of the DEMATEL method, the study identifies the causal influence structure of the factors transforming personnel adaptation requirements. Turbulence in the external environment is identified as the principal systemic driver of these changes. It increases the need for digitalisation and tech-nological intensification, which in turn influence the transformation of human capital and the evolution of personnel management ap-proaches. The research also substantiates the guiding principles for the future development of personnel adaptation systems, including openness of the system under study, human-centredness, recognition of the importance of interpersonal relationships, pragmatism and technological orientation, cognitive ergonomics, continuity, and progressive development. For the first time, the dissertation develops the author's concept of "Neuromanagement of Personnel Adaptation" as a new ap-proach to advancing personnel adaptation system management. The concept involves integrating relevant findings from neuroscience into the management framework governing personnel adaptation processes. The practical relevance of this approach for improving the adaptation of new employees is substantiated, a structural and logical model of a mechanism for facilitating personnel adaptation in agri-cultural enterprises based on the principles of neuromanagement is developed. The model incorporates relevant findings from neurosci-ence into the management of personnel adaptation, providing a basis for improving the effectiveness of employees' integration into en-terprise operations and fostering a positive adaptation experience. Practical recommendations are developed for implementing a set of specific components of personnel adaptation based on neu-romanagement principles. These include managing new employees' cognitive load, managing their psychological and emotional states, managing adaptation conditions, facilitating socialisation, and managing reinforcement processes. The approach to selecting an optimal personnel adaptation system is further improved through the development of an applied de-cision-making model designed for conditions of resource constraints. The study substantiates the model's potential as a decision-support tool for selecting an appropriate configuration of a personnel adaptation system in accordance with the objectives, constraints and avail-able resources of small agricultural enterprises. Practical recommendations for managerial decision-making concerning the selection of personnel adaptation systems are also refined. The practical significance of the research findings lies in the potential application of the developed methodological tools to de-signing human-centred adaptation programmes, diagnosing existing personnel adaptation systems, identifying and substantiating areas for improvement, evaluating the quality of adaptation management processes, and selecting appropriate system configurations in accord-ance with enterprises' resource capabilities. The research findings have been put into practice at agricultural enterprises
  • Item type:Item,
    Формування механізму адаптивного управління розвитком аграрних підприємств
    (2026)
    Жемердєєв Антон Олексійович
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 «Менеджмент» (07 – Управління та адміністрування), Уманський національний університет Міністерства освіти і науки України, Умань, 2026. Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних засад і розробленню практичних рекомендацій щодо формування механізму адаптивного управління розвитком аграрних підприємств. Актуальність дослідження зумовлена посиленням нестабільності зовнішнього і внутрішнього середовища, зростанням природно-кліматичних, ринкових, фінансово-економічних, ресурсних, логістичних і безпекових ризиків, що потребує переходу від ситуативного реагування до системного, превентивного та ризик-орієнтованого управління. У першому розділі «Теоретичні засади адаптивного управління розвитком аграрних підприємств» поглиблено розуміння розвитку аграрного підприємства як об’єкта управління, розкрито сутність адаптивного управління та удосконалено методичні засади оцінювання передумов формування відповідного механізму. Розвиток аграрного підприємства запропоновано розглядати як системний процес взаємопов’язаних кількісних і якісних змін у виробничій, ресурсній, фінансово-економічній, організаційно-управлінській, інноваційній та адаптаційній складових, спрямований на підвищення ефективності використання ресурсів, забезпечення стійкості, конкурентоспроможності та здатності своєчасно реагувати на зміни середовища. Галузеві особливості аграрних підприємств – природно-кліматична залежність, сезонність, ресурсні обмеження, ринкова нестабільність, логістичні проблеми та безпекові ризики – посилюють невизначеність і зумовлюють потребу у сценарному плануванні, резервуванні ресурсів, диверсифікації, страхуванні ризиків та гнучкому коригуванні управлінських рішень. Адаптивне управління розвитком аграрних підприємств запропоновано трактувати як цілеспрямований, безперервний і ризик-орієнтований управлінський процес, що ґрунтується на моніторингу змін середовища, оцінюванні їх впливу, формуванні альтернативних рішень і своєчасному коригуванні цілей, ресурсів, виробничої структури та стратегії розвитку. Його теоретичну основу становлять принципи системності, гнучкості, превентивності, безперервності моніторингу, варіативності, ресурсної збалансованості, ризик-орієнтованості, стратегічної спрямованості та результативності. Функціональна логіка охоплює моніторинг середовища, виявлення змін і ризиків, оцінювання їх впливу, формування та реалізацію альтернативних дій, контроль результатів і коригування управлінських рішень. Для практичної реалізації визначених положень систематизовано цифрові, аналітичні, фінансові, організаційні та ризик-орієнтовані інструменти. Логічним продовженням теоретичного узагальнення стало удосконалення методичних засад оцінювання передумов формування механізму адаптивного управління шляхом комплексного врахування виробничих, ресурсних, фінансово-економічних, організаційно-управлінських, інноваційних, ринкових та адаптаційних характеристик. На цій основі розроблено структурно-логічну модель оцінювання, що охоплює формування системи показників, аналіз передумов, оцінювання ризиків, визначення сильних і слабких сторін, рівня готовності підприємства та обґрунтування управлінських рішень. У другому розділі «Аналітичне оцінювання передумов формування механізму адаптивного управління розвитком аграрних підприємств» проведено комплексний аналіз виробничих, структурних, ресурсних, фінансово-економічних і ризикових передумов розвитку аграрних підприємств України у 2019-2025 рр. Встановлено нестабільну динаміку виробництва сільськогосподарської продукції: після досягнення у 2021 р. 932 млрд грн у 2022 р. її обсяг знизився до 673 млрд грн, а у 2025 р. відновився до 810 млрд грн, не досягнувши рівня 2021 р. Водночас обсяг продукції у розрахунку на 100 га угідь у 2025 р. перевищив рівень 2019 р. на 11,3 %, у рослинництві приріст становив 9,1 %, у тваринництві – 23,4 %, що свідчить про зростання інтенсивності виробництва за збереження значної залежності від зовнішніх чинників. Аналіз структурних змін засвідчив скорочення виробництва окремих зернових, олійних, овочевих, плодових і ягідних культур поряд зі зростанням виробництва сої, ріпаку та цукрового буряку. Розширення площ під окремими технічними культурами підтвердило здатність підприємств адаптувати виробничу структуру до ринкової кон’юнктури та ресурсних можливостей. Позитивну динаміку урожайності встановлено за пшеницею, ячменем, цукровим буряком, соєю, ріпаком, картоплею, плодовими і ягідними культурами, тоді як за соняшником, овочами та кукурудзою на зерно показники залишалися нижчими за рівень 2019 р. У тваринництві встановлено скорочення поголів’я більшості видів сільськогосподарських тварин. Поголів’я великої рогатої худоби зменшилося з 3333 тис. голів у 2019 р. до 2002 тис. голів у 2025 р., а корів – з 1919 до 1155 тис. голів. Нижчі темпи скорочення у сільськогосподарських підприємствах та зростання їх частки у загальному поголів’ї свідчать про поступову концентрацію тваринницького виробництва. Наступним етапом аналітичного оцінювання стало дослідження фінансово-економічних передумов, яке виявило нерівномірність розподілу трудових, інвестиційних і фінансових ресурсів між підприємствами різних розмірів. Великі підприємства мають ширші можливості щодо залучення інвестицій, оновлення матеріально-технічної бази, формування резервів і диверсифікації ризиків, тоді як малі та мікропідприємства є більш чутливими до цінових коливань, дефіциту ліквідності, обмеженого кредитування та кадрових проблем. Аналіз фінансових результатів, продуктивності праці, рентабельності, реалізованої продукції та капітальних інвестицій підтвердив значні коливання показників і регіональну неоднорідність. Визначено, що фінансова стійкість, інвестиційна спроможність, кадровий потенціал і можливість оперативного перерозподілу ресурсів є ключовими передумовами адаптаційної спроможності. Логічним продовженням аналітичного оцінювання стало дослідження ризиків і чинників нестабільності. Систематизовано природно-кліматичні, виробничі, фінансово-економічні, ринкові, логістичні, кадрові, інституційні та безпекові ризики. Бальна оцінка засвідчила суттєве зростання ризикового навантаження після 2022 р., у структурі якого найбільший вплив мали безпекові, логістичні, фінансово-економічні та ринкові ризики. Доведено їх ланцюговий характер, що обґрунтовує необхідність постійного моніторингу, резервування ресурсів, диверсифікації постачання і збуту, страхування та сценарного планування. У третьому розділі «Формування механізму адаптивного управління розвитком аграрних підприємств» обґрунтовано концептуальні засади механізму, розроблено інструментарій його реалізації та практичну модель впровадження з урахуванням рівня готовності підприємств. Механізм адаптивного управління запропоновано розглядати як цілісну динамічну, ризик-орієнтовану та циклічну систему взаємодії зовнішніх і внутрішніх передумов, мети, суб’єкта й об’єкта управління, принципів, функцій, ресурсів, інструментів, адаптивних рішень, очікуваних результатів і зворотного зв’язку. Його призначення полягає у своєчасному виявленні змін, оцінюванні їх впливу, формуванні альтернативних рішень, реалізації адаптивних дій, контролі результатів і коригуванні траєкторії розвитку підприємства. Подальша конкретизація механізму дала змогу сформувати концептуальну модель, що поєднує моніторингову, діагностичну, прогнозно-планову, організаційну, ресурсну, мотиваційну, контрольну та коригувальну функції. Її відмінною особливістю є диференціація організаційної побудови, ресурсного забезпечення та інструментів залежно від розміру, спеціалізації, фінансово-економічного стану, ресурсних можливостей і ризикового навантаження підприємства. Для практичної реалізації механізму розроблено науково-методичний підхід до формування ресурсно збалансованого портфеля інструментів, який передбачає оцінювання відхилень, ризикового навантаження, адаптаційної спроможності та ресурсних обмежень; формування альтернативних інструментів; їх багатокритеріальне оцінювання, ранжування, перевірку сумісності, реалізацію, контроль результативності та коригування. Інструментарій структуровано за виробничим, ресурсним, фінансово-економічним, ринково-збутовим, логістичним, кадровим, організаційно-управлінським, інноваційно-цифровим і ризик-орієнтованим напрямами та охоплює диверсифікацію, резервування, страхування, альтернативне фінансування, цифровий моніторинг, прогнозну аналітику, кооперацію, контрактування та сценарне планування. З огляду на неоднорідність ресурсних і організаційних можливостей аграрних підприємств обґрунтовано диференціацію інструментів відповідно до масштабів їх діяльності: для малих – доступні та маловитратні рішення, формалізація базових процедур, кооперація і диверсифікація збуту; для середніх – розвиток ризик-менеджменту, сценарного планування, резервування та цифрового контролю; для великих – інтегровані інформаційні системи, прогнозна аналітика, автоматизований контроль і комплексне управління ланцюгами постачання. На цій основі розроблено практичну модель впровадження механізму адаптивного управління, що охоплює підготовчо-діагностичний, цільовий, організаційний, інструментально-ресурсний, планово-сценарний, реалізаційний, контрольно-оцінювальний і коригувальний етапи. Її реалізація передбачає моніторинг середовища, визначення пріоритетів адаптації, розподіл відповідальності, формування портфеля інструментів, розроблення альтернативних сценаріїв, реалізацію заходів, оцінювання результативності та коригування цілей, ресурсів, строків й інструментів. Результатом є підвищення адаптаційної спроможності, скорочення часу реагування, зменшення потенційних втрат і підтримання стійкої траєкторії розвитку. Завершальним етапом дослідження стало оцінювання готовності аграрних підприємств до впровадження запропонованого механізму. Для цього розроблено методичний підхід на основі інтегрального індексу готовності аграрного підприємства до адаптивного управління (ІІГАУ), що охоплює інформаційно-моніторингову, аналітико-діагностичну, організаційно-управлінську, ресурсну, ризик-орієнтовану, планово-сценарну та контрольно-коригувальну складові. Інформаційну основу оцінювання сформовано за результатами анкетування з використанням 28 тверджень, оцінених за п’ятибальною шкалою. На цій основі здійснено розрахункову апробацію методики на сформованій сукупності 180 аграрних підприємств п’яти областей України, серед яких 110 малих, 45 середніх і 25 великих. Середнє значення ІІГАУ становило 0,585, що відповідає середньому рівню готовності; для малих підприємств – 0,501, середніх – 0,662, великих – 0,819, що підтвердило залежність рівня готовності від масштабу діяльності та ресурсно-організаційних можливостей підприємства. Поглиблення інтерпретації результатів дало змогу встановити, що найнижче середнє значення зафіксовано за планово-сценарною складовою – 0,532, найвищі – за інформаційно-моніторинговою та організаційно-управлінською – по 0,623. За результатами розрахунків 59,4 % підприємств мали середній рівень готовності, 28,9 % – достатній, 8,3 % – високий, 3,3 % – низький; регіональна диференціація була незначною. Логічним завершенням апробації стало визначення пріоритетних напрямів підвищення готовності аграрних підприємств, серед яких розвиток сценарного планування, формування резервних планів, удосконалення ідентифікації та оцінювання ризиків, підвищення ресурсної гнучкості, розвиток цифрового моніторингу та посилення контрольно-коригувальних процедур. Застосування ІІГАУ дає змогу виявляти недостатньо сформовані складові, диференціювати підприємства за рівнем готовності та обґрунтовувати пріоритетні заходи впровадження механізму адаптивного управління. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування запропонованих моделей, методичних підходів та інструментів для оцінювання передумов розвитку, визначення готовності до адаптивного управління, виявлення проблемних зон, оцінювання ризикового навантаження, формування ресурсно збалансованого портфеля інструментів, розроблення альтернативних сценаріїв і коригування управлінських рішень. Одержані результати формують науково-методичне підґрунтя для переходу аграрних підприємств від ситуативного реагування до системного адаптивного управління, орієнтованого на превентивне виявлення ризиків, варіативність рішень, ресурсну збалансованість, безперервний моніторинг і забезпечення довгострокової стійкості розвитку. This dissertation is devoted to substantiating the theoretical and methodological foundations and developing practical recommendations for establishing a mechanism for adaptive management of the development of agricultural enterprises. The relevance of this research stems from the increasing instability of the external and internal environments, as well as the rise in natural and climatic, market, financial and economic, resource, logistical, and security risks, which necessitates a shift from ad hoc responses to systematic, preventive, and risk-oriented management. The first chapter, “Theoretical Foundations of Adaptive Management of Agricultural Enterprise Development,” provides an in-depth understanding of the development of an agricultural enterprise as an object of management, reveals the essence of adaptive management, and refines the methodological foundations for assessing the prerequisites for establishing the corresponding mechanism. It is proposed to view the development of an agricultural enterprise as a systemic process of interrelated quantitative and qualitative changes in its production, resource, financial and economic, organizational and managerial, innovation, and adaptation components, aimed at improving resource efficiency, ensuring sustainability, competitiveness, and the ability to respond promptly to changes in the environment. The sector-specific characteristics of agricultural enterprises–dependence on natural and climatic conditions, seasonality, resource constraints, market instability, logistical challenges, and security risks–exacerbate uncertainty and necessitate scenario planning, resource buffering, diversification, risk insurance, and flexible adjustments to management decisions. Adaptive management of agricultural enterprises is proposed to be interpreted as a purposeful, continuous, and risk-oriented management process based on monitoring changes in the environment, assessing their impact, formulating alternative solutions, and making timely adjustments to goals, resources, production structure, and development strategy. Its theoretical foundation consists of the principles of systematicity, flexibility, proactivity, continuous monitoring, variability, resource balance, risk orientation, strategic focus, and effectiveness. The functional logic encompasses monitoring the environment, identifying changes and risks, assessing their impact, formulating and implementing alternative actions, monitoring results, and adjusting management decisions. To implement these provisions in practice, digital, analytical, financial, organizational, and risk-oriented tools have been systematized. A logical extension of the theoretical generalization was the refinement of the methodological foundations for assessing the prerequisites for developing an adaptive management mechanism by comprehensively taking into account production, resource, financial-economic, organizational-managerial, innovative, market, and adaptive characteristics. On this basis, a structural-logical assessment model was developed, covering the formation of a system of indicators, analysis of prerequisites, risk assessment, identification of strengths and weaknesses, the enterprise’s level of readiness, and the justification of management decisions. In the second chapter, “Analytical Assessment of the Prerequisites for Forming a Mechanism for Adaptive Management of Agricultural Enterprise Development,” a comprehensive analysis is conducted of the production, structural, resource, financial-economic, and risk-related prerequisites for the development of Ukrainian agricultural enterprises in 2019-2025. Agricultural production has shown unstable trends: after reaching 932 billion UAH in 2021, the volume fell to 673 billion UAH in 2022 and rebounded to 810 billion UAH in 2025, though it did not reach the 2021 level. At the same time, output per 100 hectares of farmland in 2025 exceeded the 2019 level by 11.3 percent; in crop production, the increase was 9.1 percent, and in livestock production, 23.4 percent, indicating a rise in production intensity while maintaining significant dependence on external factors. An analysis of structural changes revealed a decline in the production of certain grain, oilseed, vegetable, fruit, and berry crops, alongside an increase in the production of soybeans, rapeseed, and sugar beets. The expansion of acreage devoted to certain industrial crops confirmed the ability of enterprises to adapt their production structure to market conditions and resource capabilities. Positive yield trends were observed for wheat, barley, sugar beets, soybeans, rapeseed, potatoes, and fruit and berry crops, while yields for sunflowers, vegetables, and grain corn remained below 2019 levels. In livestock farming, a decline in the number of most types of farm animals has been observed. The cattle herd decreased from 3,333,000 head in 2019 to 2,002,000 head in 2025, while the number of cows fell from 1,919,000 to 1,155,000 head. The slower rate of decline among agricultural enterprises and the increase in their share of the total livestock population indicate a gradual concentration of livestock production. The next stage of the analytical assessment involved a study of financial and economic conditions, which revealed an uneven distribution of labor, investment, and financial resources among enterprises of different sizes. Large enterprises have greater opportunities to attract investment, modernize their material and technical base, build reserves, and diversify risks, whereas small and micro-enterprises are more vulnerable to price fluctuations, liquidity shortages, limited access to credit, and staffing issues. An analysis of financial results, labor productivity, profitability, sales, and capital investments confirmed significant fluctuations in indicators and regional heterogeneity. It was determined that financial stability, investment capacity, human resource potential, and the ability to rapidly reallocate resources are key prerequisites for adaptive capacity. A logical extension of the analytical assessment was a study of risks and factors of instability. Natural and climatic, operational, financial and economic, market, logistical, human resources, institutional, and security risks were systematically categorized. A scoring analysis revealed a significant increase in the risk burden after 2022, with security, logistical, financial-economic, and market risks having the greatest impact on its structure. Their interlinked nature has been demonstrated, which justifies the need for continuous monitoring, resource reserves, diversification of supply and sales, insurance, and scenario planning. In the third chapter, “Development of a Mechanism for Adaptive Management of Agricultural Enterprises,” the conceptual foundations of the mechanism are substantiated, a toolkit for its implementation is developed, and a practical model for implementation is proposed, taking into account the level of readiness of the enterprises. The adaptive management mechanism is proposed to be viewed as a holistic, dynamic, risk-oriented, and cyclical system of interaction among external and internal preconditions, objectives, the subject and object of management, principles, functions, resources, tools, adaptive decisions, expected results, and feedback. Its purpose is to identify changes in a timely manner, assess their impact, formulate alternative solutions, implement adaptive actions, monitor results, and adjust the enterprise’s development trajectory. Further refinement of the mechanism made it possible to develop a conceptual model that combines monitoring, diagnostic, forecasting and planning, organizational, resource management, motivational, control, and corrective functions. A distinctive feature of this model is the differentiation of organizational structure, resource allocation, and tools based on the enterprise’s size, specialization, financial and economic condition, resource capabilities, and risk exposure. To implement this mechanism in practice, a scientific and methodological approach has been developed for creating a resource-balanced portfolio of instruments, which involves assessing deviations, risk exposure, adaptive capacity, and resource constraints; identifying alternative instruments; their multi-criteria evaluation, ranking, compatibility testing, implementation, performance monitoring, and adjustment. The toolkit is structured according to production, resource, financial and economic, market and sales, logistics, human resources, organizational and managerial, innovation and digital, and risk-oriented areas and covers diversification, contingency planning, insurance, alternative financing, digital monitoring, predictive analytics, cooperation, contracting, and scenario planning. Given the variation in the resource and organizational capabilities of agricultural enterprises, it is reasonable to differentiate the tools used according to the scale of their operations: for small enterprises–affordable and low-cost solutions, formalization of basic procedures, cooperation, and sales diversification; for medium-sized enterprises–the development of risk management, scenario planning, contingency planning, and digital monitoring; for large enterprises–integrated information systems, predictive analytics, automated monitoring, and comprehensive supply chain management. Based on this, a practical model for implementing an adaptive management mechanism has been developed, encompassing the preparatory-diagnostic, goal-setting, organizational, instrumental-resource, planning-scenario, implementation, monitoring-evaluation, and corrective stages. Its implementation involves monitoring the environment, identifying adaptation priorities, assigning responsibilities, developing a portfolio of tools, devising alternative scenarios, carrying out measures, evaluating effectiveness, and adjusting goals, resources, timelines, and tools. The result is an increase in adaptive capacity, a reduction in response time, a decrease in potential losses, and the maintenance of a sustainable development trajectory. The final stage of the study involved assessing the readiness of agricultural enterprises to implement the proposed mechanism. To this end, a methodological approach was developed based on the Integrated Index of an Agricultural Enterprise’s Readiness for Adaptive Management (IIAERAM), which encompasses the information and monitoring, analytical and diagnostic, organizational and managerial, resource, risk-oriented, planning and scenario, and control and corrective components. The information basis for the assessment was formed based on the results of a questionnaire using 28 statements rated on a five-point scale. On this basis, a theoretical validation of the methodology was conducted on a sample of 180 agricultural enterprises in five regions of Ukraine, including 110 small, 45 medium, and 25 large enterprises. The average IIGAU value was 0.585, which corresponds to an average level of readiness; for small enterprises, it was 0.501; for medium-sized enterprises, 0.662; and for large enterprises, 0.819, confirming that the level of readiness depends on the scale of operations and the enterprise’s resource and organizational capabilities. A more in-depth interpretation of the results revealed that the lowest average value was recorded for the planning and scenario component–0.532–while the highest values were recorded for the information and monitoring component and the organizational and management component–both at 0.623. According to the calculations, 59.4% of enterprises had an average level of preparedness, 28.9% had a sufficient level, 8.3% had a high level, and 3.3% had a low level; regional differences were insignificant. The logical conclusion of the pilot study was the identification of priority areas for improving the preparedness of agricultural enterprises, including the development of scenario planning, the creation of contingency plans, the improvement of risk identification and assessment, the enhancement of resource flexibility, the development of digital monitoring, and the strengthening of control and corrective procedures. The application of the IIGAU makes it possible to identify underdeveloped components, classify enterprises by their level of preparedness, and justify priority measures for implementing an adaptive management mechanism. The practical significance of the results obtained lies in the possibility of applying the proposed models, methodological approaches, and tools to assess the prerequisites for development, determine readiness for adaptive management, identify problem areas, evaluate risk exposure, form a resource-balanced portfolio of tools, develop alternative scenarios, and adjust management decisions. The results obtained form the scientific and methodological foundation for the transition of agricultural enterprises from reactive management to systematic adaptive management, focused on the preventive identification of risks, decision flexibility, resource balance, continuous monitoring, and ensuring long-term sustainable development.

Електронне сховище

Інституційний репозитарій для збереження, систематизації та відкритого доступу до наукових, навчальних і методичних матеріалів університету.

Контакти

Умань, Черкаська область, Україна

[email protected]