Лексика на позначення учасників воєнного конфлікту в українському літописному дискурсі ХVІІ–ХVІІІ ст

Abstract

Статтю присвячено аналізу хронологічно важливого для розвитку української мови періоду – ХVІІ–ХVІІІ ст. та аналізу підгрупи найменувань на позначення сторін у міждержавних відносинах у воєнний час. Здійснено поділ досліджуваної лексики на дві групи – слова, що називають сторону-захисницю, і слова, що називають сторону-агресора. За структурними особливостями – це однослівні найменування і словосполучення, центром яких є як успадковані з києворуського періоду номени войско, полкъ, противникъ, люди, сила, ворогъ / врагъ, супостатъ, так і назви, які в контексті набувають значення «воєнний супротивник» – етноніми, антропоніми, хороніми.