Зміна водостійкості структури грунту залежно від системи удобрення

Abstract

Фізична деградація ґрунтів є однією з найбільш поширених і небезпечних її видів. В умовах інтенсивного сільськогосподарського виробництва посилюється антропогенна дія на ґрунт і рослини, тому попередження фізичної деградації є необхідною передумовою і значним резервом росту ефективності землеробства. Відомо, що родючість ґрунтів, особливо, важкого гранулометричного складу в значній мірі визначається їх структурним станом, важливою умовою макроагрегатів якого є стійкість до руйнування. При цьому агрегати перш за все повинні бути водостійкими. Їх водостійкість знаходиться в прямій залежності від вмісту гумусових сполук (Вершинин П.В. и др., 1959). На водостійкість агрегатів також впливають погодні умови та природні фактори, такі як зволоження і висихання, замерзання і розмерзання, нагрівання і охолодження ґрунту, механічна дія кореневих систем рослин і фауни ґрунту, вплив фізико-хімічних та біологічних чинників тощо (Недвига М.В.,1994). Водостійкість агрегатів визначає якість структури ґрунту, її агрономічну цінність. Лише у випадку, коли ґрунтові агрегати стійкі до розмивання водою, структура ґрунту вважається агрономічно цінною (Лактионова Т.Н., 1990). Тому вивчення водостійкості агрегатів ґрунту залежно від систем удобрення культур в сівозміні має виключно важливе значення, оскільки від їх стійкості і стабільності залежить фізичний стан ґрунту, а з ним і умови ефективного використання внесених добрив. Дослідження з вивченням водостійкості структури чорнозему опідзоленого при тривалому застосуванні органічної, мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення в сівозміні проводили в стаціонарному досліді кафедри агрохімії та ґрунтознавства Уманської сільськогосподарської академії, закладеному в 1964 році.