Зникаючі села України як наслідок транформаційних процесів радянської доби

Abstract

Концептуально розглянуто політику партійних органів стосовно полі- тичних, економічних і соціальних перетворень українського села. Вста- новлено, що різні підходи щодо подальшої долі українського села були припинені вольовими рішеннями союзного верху. Українське село з його працьовитим населенням насильно було колективізовано, спротив колек- тивізації було зломлено. Останню крапку спротиву колективізації поста- вив Голодомор 1932-1933 рр. За колективізації селяни фактично втратили право розпоряджатися засобами виробництва та результатами своєї пра- ці. Органи влади одноосібно встановлювали ціни на зерно та іншу про- дукцію сільського господарства. Відсутність паспортів фактично закрі- плювала селян у колгоспах, позбавляла права самостійно реалізовувати можливість пошуку кращих умов життя, праці та гідної її оплати. Війна різко зменшила кількість населення. Розвиток соціальної сфери у після- воєнний час фінансувався за залишковим принципом. Партійне рішення середини 50-х років ХХ ст. щодо укрупнення та спеціалізації колгоспів створило передумови для виникнення т. з. неперспективних (бригадних) сіл. Водночас, від’їзд великої кількості молоді на підняття цілинних земель Казахстану, комсомольські будови сприяли втраті національної пам’яті та зв’язку поколінь, розмивався і розбавлявся генетичний код аграрної нації, руйнували ментальність. У «неперспективних» селах йшло згортання інф- раструктури соціальної сфери, що пришвидшувало їх зникнення. Оскільки тенденція зберігається, потрібна невідкладна система заходів з протидії цьому негативному процесу.