Дослідження емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти з особливими освітніми потребами

Abstract

Стаття присвячена вивченню проблеми розвитку емоційної стійкості, як важливої особистісної та професійної властивості майбутніх педагогів. Метою статті є теоретичне та емпіричне дослідження психологічних особливостей емоційної стійкості особистості майбутніх педагогів – здобувачів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Здійснено аналіз підходів до визначення понять «емоційна стійкість», «емоційний інтелект», їх взаємозв’язок. Проаналізовано сучасні підходи визначення сутності емоційної стійкості, її складових. Розкрито сутність емоційної стійкості як складної динамічної інтегративної властивості особистісної, що забезпечує високу продуктивність та ефективність діяльності й поведінки в складних емоційно напружених умовах та збереження психічного здоров’я. Визначено сутність та особливості емоційного інтелекту як єдності інтелектуальних та емоційно-вольових особливостей і властивостей особистості. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної стійкості та емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти під час навчання у ЗВО, проведено порівняння розвитку емоційних станів та здібностей здобувачів І-ого та ІV-ого курсів. Було встановлено, що у здобувачів ІV-го курсу, у порівнянні зі здобувачами І-го курсу, компоненти емоційної стійкості (екстраверсія – інтроверсія; прихильність – відособленість; самоконтроль – імпульсивність; емоційна нестійкість – емоційна стійкість; експресивність – практичність) знаходяться на більш високому рівні розвитку. Діагностика самооцінки психічних станів (тривожність, фрустрація, агресія, ригідність) засвідчила, що їх рівень станів у здобувачів ІV го курсу нижчий, ніж у здобувачів І-го курсу. Визначено, що розвиток складових компонентів емоційної стійкості та емоційного інтелекту є важливим для підтримки психічного здоров’я педагога.