Функції топонімів у художніх текстах української писемності ХVІІ століття

Abstract

У статті проаналізовано стилістичні функції топонімів у писемних текстах української мови ХVІІ століття, які не належать до пам’яток офіційно-ділового стилю. Матеріалом дослідження стали проповідницькі твори та тексти передмов і присвят, які презентують художній стиль української писемної мови названого періоду. Основною функцією топонімів є локалізаційно-просторова, зумовлена необхідністю позначення місця, де відбувалася та чи та подія. Значна кількість топонімів, засвідчених у досліджуваних текстах – це ойконіми, згадані у Святому Письмі – Содом, Вавилон, Сіон тощо. Українські письменники продовжували традицію символічної інтерпретації біблійних географічних назв. В аналізованих пам’ятках широко представлено українські топоніми. У текстах присвят українські ойконіми були засобом панегіричного прославляння особи. Широке представлення українського топонімікону в текстах проповідей та панегіричних присвятах-передмовах відображає прагнення тогочасних культурних діячів утвердити ідею про самобутність українського православ’я як самостійної гілки християнства. Українські топоніми стають лексичними виразниками важливих історичних подій та патріотичних почуттів автора, а оніми Дніпро і Київ – найвиразнішими культурними концептами.