Структура професійного спілкування у соціальній роботі

Abstract

Одним із головних інструментів професійної діяльності соціального працівника є спілкування, яке охоплює увесь спектр зв’язків і взаємодій людей, їхні стосунки у процесі матеріального і духовного виробництва, що відбуваються через безпосередні чи опосередковані їхні контакти. Спілкування – сукупність зв’язків і взаємодій людей, спільнот, суспільств, у процесі яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності. У процесі спілкування налагоджується контакт з клієнтом, з’ясовуються проблеми, відбувається накопичення інформації, необхідної для їх розв’язання. Під час спілкування здійснюється цілеспрямований вплив на клієнта. Від володіння методами спілкування часто залежить результат ділових переговорів соціальних працівників із представниками структур влади, ділових кіл, різних закладів та організацій. Усе це свідчить, що спілкування є однією з найважливіших і найскладніших сфер діяльності в соціальній роботі [1]. Соціальним працівникам має бути властивий значний комунікативний потенціал – об՚ єктивні і суб՚ єктивні можливості здійснення зв՚ язків і взаємодії, обміну інформацією; співпереживання, взаєморозуміння, сприймання, відтворення, вплив на індивіда, групу тощо [1].