Мікротопоніми як джерело реконструкції локальної історії: комплексний підхід до вивчення топонімного простору села Дмитрушки

Abstract

У статті представлено результати комплексного дослідження мікротопонімікону с. Дмитрушки на Східному Поділлі, проаналізованого як багатошарове джерело для реконструкції локальної історії, діалектної самобутности та світосприйняття мешканців. Актуальність студії зумовлена необхідністю доповнення й уточнення попередніх, здебільшого неповних, ономастичних студій та протидії помилкам у картографічних і довідкових джерелах. Метою дослідження є комплексний аналіз мікротопонімії села для з’ясування її лінгвальних та історико-культурних особливостей, визначення етимології, словотвірної структури, а також зв’язку назв із господарською діяльністю та соціальною структурою минулого. Методологія ґрунтована на міждисциплінарному підході, що поєднує польові дослідження (експедиції, фіксація мікротопонімів і супровідних легенд), інтерв’ювання носіїв говірки різних вікових категорій, а також історико-порівняльний, етимологічний, структурно-словотвірний і семантичний аналіз. Використання картографічних матеріалів ХІХ ст. (військових карт) дало змогу верифікувати дані. Ключові результати аналізу засвідчують динаміку топонімного простору села, детерміновану історичними й географічними змінами. Досліджено еволюцію таких мікротопонімів, як дрімонім Дружків (з його посесивним походженням і пізнішою «дружньою» народною етимологією), Попівський парк / Попові корчі (де заміна назви відображає перетворення об’єкта з доглянутого на занедбаний), а також варіативність номінації ставків (Павленків / Сидорів / Матошник / Розплідник, Зірників / Ґадурівський / Ворошиловський), зумовлену різними мотиваційними ознаками (антропонімією та цільовим призначенням). Комплексний підхід уможливив спростування механічного перенесення назви ороніма Яр Кошари на річку, уточнивши, що річка має назву Дмитрушка. Висновки підкреслюють, що мікротопоніми є критично важливими маркерами для написання справжньої, неспотвореної історії села, оскільки вони фіксують події, які не потрапили до офіційних документів. Доведено, що лише пріоритет польових досліджень, ґрунтовне вивчення картографічних та інших джерел і безпосереднє інтерв’ювання носіїв говірки забезпечують точність та історичну обґрунтованість даних, необхідних для повної реконструкції ономастичного та історико-культурного ландшафту.