ІРОНІЯ ТА ПРОПОЗИЦІЯ: ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ

Abstract

Розглядаються особливості створення та інтерпретації комунікативного значення іронічних стверджувальних висловлень, описуються семантичні та прагматичні властивості деяких їх типів. Визначено, що іронічний смисл виникає тоді, коли мовець навмисно порушує умови успішності мовленнєвого акту, розраховуючи на те, що адресат побачить це порушення і його виявлення сприятиме правильній інтерпретації висловлення. Стверджується, що актомовленнєвий критерій успішності/неуспішності мовленнєвої дії є найбільш адекватним засобом для вивчення механізму іронії. Пропонується доповнити семантичний зміст поняття “заперечення“ прагматичною складовою – поняттям свідомого порушення автором іронії умов успішності мовленнєвого акту, що веде до зміни його характеру і одночасно сигналізує про доцільність проведення процедури інтерпретації. Простежено, що в деяких різновидах іронічних стверджень заперечення пропозиції або є неможливим, або не веде до знаходження іронічного смислу. Випадки, у яких перефразування дорівнює значенню, зворотньому прямому значенню висловлення, є найбільш тривіальним видом іронії та легко піддаються інтерпретації. Виокремлено два типи іронічних некатегоричних стверджень, а саме, акти навмисного применшення та припущення, які створюють перешкоди для здійснення заперечення як на семантичному, так і на прагматичному рівні. Результати проведеного аналізу прикладів іронічних висловлень свідчать про те, що пояснення механізму дії засобів непрямого зв’язку між комунікантами слід шукати не на рівні буквального значення мовних одиниць, а в самому процесі їхнього використання, у закономірностях, властивих певним мовленнєвим діям.