Українське запозичення в російському художньому тексті кінця ХІХ – початкуХХ ст. як шлях збагачення лексичного фонду російської літературної мови

Abstract

У статті теоретично охарактеризовано принцип українського лексичного запозичення в російському художньому тексті кінця ХІХ – початку ХХ ст. Функціонування лексичних українізмів у творах В. Г. Короленка, О. І. Купріна, І. О. Буніна розглядається як факт формування російської літературної мови на підставі загальнонародної або народно-розмовної мови. Відзначено, що російські письменники, які відтворюють українську реальність, вдаються до вербально-опосередкованого опису, в якому ключовим елементом (інокультурним вербальним стрижнем) є українські культуреми (український лінгвокультурний знак) та українізми. При цьому спостерігається типовість вибору українських лінгвокультурних знаків у російському художньому тексті з українською тематикою. Встановлено, що українські запозичення переважно представлені у прямій мові, в тій частині художнього тексту, де сукупність іншомовних елементів може не мати жорстких обмежень і сприймається природно (виклад інформації представниками іншої лінгвокультури рідною мовою); формальний зв’язок авторської нейтральної мови зі змістом творів на тему українського життя простежується у використанні колоритних українських лексем, але в меншій мірі: відчуваючи мальовничу силу українського слова, автор «зберігає» за традиційно-національними об’єктами, явищами їхні українські найменування, дозволяючи адресату сприймати предмет, стан дійових осіб у їхній реалістичній конкретності; наявність низки українських слів у російському художньому тексті пов’язана також із труднощами зображення інокультурних реалій за допомогою підбору різних типів російських номінацій: проблема полягає не стільки у предметно-логічних відмінностях міжмовних відповідностей лексем, скільки у відсутності в них аналогічних символічних функцій. Автори статті дійшли висновку, що вільне і системне залучення українських лексем у російське літературне вживання (зокрема, у твори з українською тематикою) призвело до збагачення російського соціокультурного контексту, до стабілізації культурно-мовної норми, яка зафіксована в лексикографічних джерелах значного прошарку.