Європейське співтовариство в зовнішній політиці СРСР в роки «перебудови».

Abstract

У статті розглянуто процес повільного зближення СРСР у роки «перебудови» із Європейським Співтовариством, зроблено спроби визначити причини зближення. Зазначається, що з глибоким занепокоєнням в СРСР та інших країнах РЕВ були зустрінуті плани створення внутрішнього ринку країн Європейського Співтовариства. Саме вони підштовхнули до більш рішучих дій та відіграли свою роль у зміні позиції щодо ЄЕС. Економічні та політичні перетворення другої половини 1980-х років, які активно проводились в СРСР, зустріли схвалення у Європі. Наголошується, що економічний чинник став новим елементом політики щодо ЄЕС горбачовського періоду. За традицією, що склалася до цього, найбільше бралися до уваги політичні та військові аспекти процесу. Логічним наслідком такої зміни стало укладення Угоди про торгівлю та економічну співпрацю з ЄЕС. Економічна співпраця з ЄЕС була включена до пріоритетів зовнішньої політики. Зроблено висновок, що у період «перебудови» відносини СРСР з Європейським Співтовариством зазнали кардинальних змін. На ці зміни вплинули ряд факторів, серед яких найважливішими були ратифікація Єдиного Європейського акту та розробка ЄЕС програми єдиного внутрішнього ринку до 1992 р. Безперечний вплив на позицію щодо ЄЕС мала і конкретна допомога Співтовариства «перебудові» М. Горбачова. Іншою важливою зміною, внаслідок якої стало можливим підписання угоди з ЄЕС, було кардинальне переосмислення поняття взаємозалежності. Воно відбувалося поступово від констатації розвитку процесів інтернаціоналізації та інтеграції до визнання факту взаємозалежності між державами різних суспільних систем. Тільки в період перебудови став можливим висновок про бажаність взаємозалежності як фактора, що стабілізує міжнародні відносини. Однак усі ці зміни у підходах були характерні насамперед для досить вузького кола політиків. Разом з тим, вони допомогли змінити офіційну позицію. Саме ці фактори підштовхнули М. Горбачова до розробки ідеї «спільного європейського дому», яка стала складовою концепції «нового мислення» у зовнішній політиці СРСР.