Біологічна активність ґрунту, її значення для родючості ґрунту і живлення рослин

Abstract

На підставі проведеного аналізу літературних джерел у статті представлено результати наукових досліджень вітчизняних і закордонних авторів щодо закономірностей проходження в ґрунті мікробіологічних процесів за інтенсивного землекористування. Встановлено, що біологічна активність є одним із основних показників родючості ґрунту та відіграє важливу роль у кругообігу поживних речовин, їх доступності для рослин. Мінеральний і органічний склад ґрунту та його фізико-хімічний стан регулюють чисельність і склад мікробіоценозів, у які входять бактерії, гриби, найпростіші та бактеріофаги. Мікрофлора використовується в якості показника для визначення напрямів перебігу в ґрунті таких процесів, як швидкість гуміфікації і мінералізації гумусу, зростання непродуктивних втрат газоподібного азоту в процесах денітрифікації та нітрифікації, накопичення нітратів у ґрунті. Процес гуміфікації залежить від кількості мікрофлори, яка бере участь у синтезі і розкладанні гумусу. Швидкість виділення вуглекислого газу дозволяє об’єктивно оцінювати інтенсивність процесу мінералізації органічних речовин. Важливе значення в ґрунтовій екосистемі належить мікоризним грибам, так як вони відіграють ключову роль у формуванні тісного зв’язку між рослинами та ґрунтом. Ґрунтові бактерії (бацили) можуть використовуватися як показник глибини розвитку ґрунтоутворювального процесу. Особливість ґрунтових мікроорганізмів полягає в їх здатності розкладати складні високомолекулярні сполуки до простих кінцевих продуктів. При зміні поживного, повітряного і водного режимів за інтенсивного землеробства зростає антропогенний вплив на ґрунт. Внесення мінеральних і органічних добрив у достатній кількості забезпечують поживними речовинами рослини, що є джерелами живлення для мікроорганізмів у ґрунті та енергією для біохімічних процесів, що проходять у ньому. Досліджено, що внесення гною, соломи зернових культур та сидератів призводить до зростання сумарної біологічної активності ґрунту на 8,24 %, активізує перебіг у ґрунті мікробіологічних і біохімічних процесів, підвищує інтенсивність виділення вуглекислого газу в 1,7−2,5 рази. Застосування мінеральних добрив сповільнює мікробіологічні та целюлозолітичні процеси мінералізації органічних решток та розвиток ґрунтової біоти. Поєднане застосування органічних і мінеральних добрив дає можливість досягти максимальних значень нітрифікаційної здатності ґрунту, виділення вуглекислого газу та інтенсивності розкладу лляного полотна.