Персоналітичний характер хасидизму

Abstract

Аналізується хасидське віровчення з позиції вивчення ролі особистості у здійсненні релігійних практик юдаїзму. Стверджується, що внутрішня емоційна наповненість та інтенціональність дії при здійсненні релігійної практики є важливою особливістю хасидизму. Розкривається принцип єдності мови, мислення та дії як основи світовідчуття хасида. Висвітлюється діалогічно-персоналістична специфіка хасидизму, виявлена у феномені цадика, котрий є носієм «живої» віри та здійснює «живе» передання знання общині.