Києво-Флорівський жіночий монастир: історія створення, соціальний склад та господарська діяльність у ХІХ – на початку ХХ ст.

Abstract

У статті досліджується історія заснування, господарсько-економічний розвиток та соціальний склад чернецтва Києво-Флорівського жіночого монастиря у синодальний період. Встановлено, що обитель було засновано в середині XVI ст. Найбільшого свого розквіту монастир досяг у синодальний період. З 1786 р. до 1917 р. Києво-Флорівський Вознесенський жіночий монастир належав до неспільножительних обителей першого класу і підпорядковувався Київському єпархіальному управлінню. Очолювали монастир ігумені. Упродовж усього ХІХ – початку ХХ ст. архітектурний і господарський комплекс монастиря постійно розбудовувався і змінювався. Настоятельниці обителі докладали зусиль до збагачення внутрішнього оздоблення храмів, зміни і вдосконалення їх зовнішнього вигляду, розширення матеріальної та господарської бази монастиря. Фінансово-господарську основу монастиря складали його земельні угіддя, млини та промисли, а також капітали, розміщені в банках. У пореформений період суттєво зросла чисельність черниць та послушниць монастиря. Це було обумовлено, з одного боку, послабленням станових обмежень, що сприяло збільшенню притоку нижчих верств населення (селянок, містянок), з іншого – зростання господарства і доходів монастиря призвело до того, що обитель тепер могла забезпечити роботою і утримувати значне число черниць і послушниць. Керівництву обителі вдалося організувати численні господарські служби і промисли, на яких щорічно працювали богомольці, що приїздили з навколишніх сіл, послушники та наймані працівники. З’ясовано, що Києво-Флорівський Вознесенський жіночий монастир, окрім господарської, займався просвітницькою та благодійницькою діяльністю. Тут функціонувало двокласне жіноче училище, богадільня, лікарня, дім для пристарілих і немічних черниць.