Технологія доповненої реальності: поняття, особливість, класифікація

Abstract

Технологія доповненої реальності ще не набула широкого поширення в освіті, проте в певних сферах людської діяльності успішно застосовується і розвивається. Незважаючи на велику кількість досліджень в галузі доповненої реальності, проте науковці розглядають технологію доповненої реальності фрагментарно, на прикладі конкретних дисциплін чи практик. Вважаємо, що дана проблема потребує дослідження, а саме: варто уточнити понятійний апарат, визначити особливості застосування технології доповненої реальності та класифікувати існуючі технології за певними критеріями. В даній роботі нами уточнено поняття «доповненої реальності», проаналізовано особливості застосування даної технології та апаратно-програмні засоби її реалізації, представлено класифікацію існуючих технологій доповненої реальності. Технологія доповненої реальності - це система, що поєднує віртуальні об’єкти та реальність, взаємодіє в реальному часі та працює в 3D. Доповнена реальність не створює повністю віртуальне середовище, а поєднує віртуальні елементи з реальним світом: до реального оточення користувача додаються віртуальні об’єкти, що змінюються унаслідок його дій. Для створення засобів доповненої реальності насамперед необхідний так званий «контент» – віртуальний об’єкт (наприклад, 3D-модель), який буде з’являтись при наведенні пристрою на певний маркер. При використанні технології доповненої реальності можна використовувати апаратні засоби доповненої реальності, браузери доповненої реальності, системи розпізнавання та системи доповненої реальності. Нами проведено класифікацію технологій доповненої реальності та визначено такі критерії, за якими їх можна розрізняти: тип взаємодії системи доповненої реальності з користувачем (автономні та інтерактивні системи), ступінь мобільності (стаціонарні та мобільні системи), за функціональним призначенням (системи візуального пошуку, системи розпізнавання, системи «Людина 2.0», що збільшують інформаційні можливості людини, системи, що працюють на основі принципу «лінза/екран-дзеркало», системи контекстної візуалізації).