Матеріальне становище православного парафіяльного духовенства київської єпархії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст

Abstract

У статті розглядається матеріальне становище православного парафіяльного духовенства в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Прибуток кліриків складався з доходу від церковної землі, плати за треби та утримання від держави. Законодавство Російської імперії передбачало наділення сільських парафіяльних церков 33 десятинами землі. В Київській єпархії значна частина причтів мали наділи, які перевищували встановлену норму. В більшості парафій церковна земля оброблялася найманими вірянами, поширеною була практика здачі її в оренду. Традиційним джерелом прибутку парафіяльного духовенства була плата за треби, яка включала в себе оплату послуг за здійснені обряди (хрещення, вінчання, поховання, освячення будинків тощо). Розмір плати за треби залежав від їх характеру та місцевих обставин: чисельності парафії, стосунків між священиком та вірянами, забезпечення останніх. Публікації в церковній періодиці свідчать, що збереження плати за треби переважно негативно сприймалося духовенством. Відзначалося, що це підривало авторитет духовенства, було серйозною перешкодою для налагодження гармонійних відносин з вірянами, ставило в залежність від останніх. Тому духовенство вважало за необхідне забезпечуватися належним утриманням від казни. Це питання було предметом розгляду на єпархіальних з’їздах депутатів духовенства, проте так і не було реалізовано. Ще одним джерелом прибутку кліриків було утримання від держави. Враховуючи ці найголовніші джерела фінансових надходжень, на початку ХХ ст. прибуток сільського священика Київської єпархії у середньому становив 900 руб. на рік. У кращих парафіях священики отримували ще більші прибутки. Загалом, духовенство мало досить пристойне для того часу матеріальне утримання. Прибутки священнослужителів можна порівняти з доходами інтелігенції та чиновників. Псаломники отримували прибутки на рівні не менше селян-середняків чи робітників.