ФУНКЦІЇ УКРАЇНІЗМІВ У РОСІЙСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ З ФІЛОСОФСЬКОЮ ПРОБЛЕМАТИКОЮ

Abstract

Анотація. Мета. Метою статті є виявлення основних функцій українізмів у російському художньому тексті з філософською проблематикою кінця ХIХ - поч. ХХ ст., визначення особливостей і наслідків міжмовної взаємодії у російському художньому творі на рівні мовної норми і літературної практики. Методи. Автори використовують методи суцільної вибірки українізмів, порівняльно-історичного опису лексики спільного східнослов'янського фонду, порівняльний метод при визначенні специфіки семантичних процесів у структурі лексичних українізмів. У статті теоретично охарактеризовано принцип українського лексичного запозичення в російському художньому тексті. Функціонування лексичних українізмів у творах В. Г. Короленка та І. О. Буніна розглядається як факт формування російської літературної мови на підставі загальнонародної або народно-розмовної мови. Український мовний елемент як засіб відтворення української культурно-історичної панорами позначається термінами 'культурема' (український лінгвокультурний знак), 'лексичний українізм', 'український лінгвокомпонент'. Лексичні українізми проаналізовано з позицій різних тематичних груп і граматичних категорій, способів введення у художній текст, функціонування у прямій і авторській мові. Обґрунтовано причини залучення українських мовних номінацій у літературно-художні твори жанру повісті, оповідання, нарису. Стабілізація норми вживання лексичних українізмів, їх закріплення у словниковому фонді української літературної мови простежується з урахуванням фіксації одиниць у лексикографічних джерелах значного прошарку, у тому числі у сучасних лексикографічних виданнях. Результати дослідження. Результати дослідження свідчать про те, що, віддзеркалюючи українську реальність, російські письменники вдаються до вербально-опосередкованого опису, в якому ключовим елементом (інокультурним вербальним стрижнем) є українські мовні компоненти. При цьому спостерігається типовість вибору українських лінгвокультурних знаків у російському художньому тексті з українською тематикою. Встановлено, що українізми переважно представлені у прямій мові, у тій частині художнього тексту, де сукупність іншомовних елементів не має жорсткого обмеження і сприймається природно; формальний зв'язок авторської нейтральної мови з творами на тему українського життя виявляється у використанні колоритних українських лексем, але в меншій мірі: відчуваючи мальовничу силу українського слова, автор «зберігає» за традиційно-національними об'єктами, явищами їхні українські назви, дозволяючи адресатові сприймати предмет, стан дійових осіб у їхній реалістичній конкретності; наявність низки українських слів у російському художньому тексті пов'язано також і з труднощами відображення інокультурних реалій за допомогою підбору різних типів російських номінацій: проблема полягає не стільки в предметно-логічних відмінностях міжмовних відповідностей лексем, скільки у відсутності в них аналогічних символічних функцій. Висновоки. Автори статті дійшли висновоку, що вільне і системне залучення українських лексем у російське літературне вживання (зокрема, у твори з українською тематикою) призвело до збагачення російського соціокультурного контексту, до стабілізації культурно-мовної норми, яку зафіксовано в лексикографічних джерелах значного хронологічного прошарку. Ключові слова: російська літературна мова, російсько-українська міжмовна взаємодія, запозичення, лінгвокультурема.