Тваринництво в селянських господарствах Уманського повіту (ХІХ ст.)

Abstract

У статті зроблено спробу проаналізувати розвиток тваринництва у селянських господарствах Уманського повіту в ХІХ столітті. Встановлено, що успішне ведення сільського господарства, попри родючість ґрунтів, залежало ще й від забезпеченості тягловою силою. Тваринництво було традиційним заняттям селян і рентабельність їх господарств значною мірою залежала від його розвитку. Селянство Уманського повіту перевагу віддавало вівчарству: якщо в цілому по Київській губернії вівці складали 39,1% в структурі поголів’я, то у тваринництві повіту вівці складали 45,4%. Основною робочою силою у господарствах були коні: 91,6% їх поголів’я в губернії знаходилось в селянських господарствах. Наприкінці ХІХ ст. показник забезпеченості одного селянського господарства худобою становив: по Київській губернії 5,3, а по Уманському повіту 4,4. Але забезпеченість господарств робочою худобою була недостатньою, що впливало на стан сільського господарства та забезпеченість селян.