Соціалізація для дітей та молоді в недільних школах України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Abstract

У статті на основі аналізу історико-педагогічних джерел розкрито історію становлення та розвитку недільних шкіл в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. як осередку соціалізації для дітей та молоді. Авторкою з’ясовано, що в історії освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. значне місце посідає просвітницька діяльність недільних шкіл – нетрадиційних закладів позашкільної освіти для дітей та дорослих, навчання в яких відбувалося у неділю (для осіб єврейської національності – в суботу) та святкові дні. Недільні школи досліджуваного періоду розглядаються як відкриті народно-просвітницькі заклади, принципи, завдання та зміст навчання і виховання яких були спрямовані, насамперед, на задоволення освітніх потреб та запитів народу. Визначено специфіку виховної роботи у недільних школах, яка полягала, насамперед, в особливій атмосфері взаємин між педагогом та учнем, що сприяла соціалізації дітей та молоді. Правилами внутрішнього розпорядку недільних шкіл суворо заборонялися фізичні покарання, які, на думку викладачів, перешкоджали не лише розумовому, але й моральному розвитку учнів. Доведено, що постійний пошук гнучких, конструктивних принципів, розробка та апробація нових ефективних методів та прийомів навчання і виховання, використання прогресивних досягнень вітчизняної та світової педагогіки – основні складові професійності та основні засади новаторської діяльності викладачів недільних шкіл. Виокремлено організаційні засади діяльності недільних шкіл: відсутність суворих внутрішніх регламентацій, громадський підхід до управління та планування педагогічного процесу, дотримання основного принципу діяльності – «школа для учнів», створення особливих попечительств з метою турботи про учнів, особлива атмосфера взаємин між членами шкільного колективу, гуманне ставлення до вихованців, спільність інтересів учителя й учня і ін.