ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ПОЗААУДИТОРНІЙ РОБОТІ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Abstract

В умовах сьогодення проблема формування національної ідентичності студентської молоді набуває особливої уваги, адже від рівня її сформованості залежить результативність не тільки їхньої професійної діяльності, а й сформованість громадянської позиції молодої особистості. У Концепції державної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення (2016) зазначається, що актуальність процесу формування національної ідентичності зумовлюється процесом формування в Україні єдиної політичної нації. Студентська молодь зі сформованою національною ідентичністю спрямована на забезпечення цілісності, соборності України, що є основою української національної ідеї. На важливості формування національної ідентичності у студентської молоді наголошено у сучасних державних документах, зокрема: Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки (2012); законах України «Про вищу освіту» (2014), «Про освіту» (2017); Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (2015), Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (2018); Програмі українського патріотичного виховання дітей та молоді (2021); Державній цільовій соціальній програмі національно-патріотичного виховання на період до 2025 року (2021); Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України (2022). У цих документах як пріоритетні визначаються завдання формування національної ідентичності у студентської молоді, усвідомлення нею свого національно-патріотичного обов’язку на основі загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання любові до своєї Батьківщини, утвердження якостей громадянина-патріота України як ідеологічного чинника розвитку культурного і творчого потенціалу нашого народу. Таким чином, формування національної ідентичності у студентської молоді, зокрема у студентів закладів вищої педагогічної освіти, має бути цілеспрямованим процесом, у якому значна роль відводиться позааудиторній роботі, що є логічним продовженням аудиторних занять яка проходить паралельно з ними і допомагає студентській молоді успішно навчатися, розвиває ініціативу, сприяє розумовому, фізичному, естетичному вихованню, формуванню національної ідентичності, задовольняє їхні культурні запити та спрямовує їхню активність на творчу корисну діяльність. Нині проблема формування національної ідентичності молоді стала предметом цілої низки психолого-педагогічних досліджень і наукових праць українських учених (І. Бех, М. Боришевський, О. Васюк, Г. Васянович, С. Виговська, О. Гора, К. Житнухіна, В. Івашковський, В. Каюков, О. Коберник, О. Онопрієнко, Р. Петронговський, Ю. Руденко, Р. Сопівник, О. Стьопіна, О. Сухомлинська, К. Чорна та ін.). В останні роки з проблеми формування національної ідентичності захищено декілька дисертаційних робіт (В. Борисов, О. Жаровська, О. Кін, В. Коваль, С. Мотика, А. Фрідріх та ін.). Аналіз наукових джерел, нормативних документів, сучасного стану формування національної ідентичності студентської молоді в закладах вищої педагогічної освіти у позааудиторній роботі дозволяє виявити суперечності між: – суспільною потребою утвердження національної ідентичності студентської молоді та недостатнім використанням можливостей позааудиторної роботи у закладах вищої педагогічної освіти; – необхідністю формування національної ідентичності студентської молоді та відсутністю науково обґрунтованих педагогічних умов забезпечення цього процесу у позааудиторній роботі; – сучасними вимогами до удосконалення форм, методів і змісту формування національної ідентичності студентської молоді в закладах вищої педагогічної освіти у позааудиторній роботі і традиційним підходом до їх використання у виховній роботі. Матеріали дослідження можуть бути використані викладачами закладів вищої освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін «Педагогіка вищої школи», «Теорія і практика виховання у вищій школі»; при вихованні студентської молоді в закладах вищої педагогічної освіти; розробці виховних заходів, аудиторної та позааудиторної виховної роботи; написанні підручників та посібників для здобувачів вищої освіти тощо. Основні положення та результати монографії можуть стати підґрунтям для подальших досліджень з теорії та методики виховання.