Методичне забезпечення просвітницької діяльності вітчизняних есперантистів: до історії питання

Abstract

У статті висвітлено історію становлення, розвитку та методичне забезпечення просвітницької діяльності вітчизняних есперантистів у кінці ХІХ – 30-х роках ХХ століття. Есперанто – міжнародна мова, створена польським лікарем і поліглотом Людовиком Лазарем Заменгофом в 1887 р. на основі поширених європейських мов, інтернаціональної лексики. Вживається есперанто в міжнародному спілкуванні, має на меті створення прямих і рівних можливостей для кожної людини в міжнародних відносинах. Есперанто – це одна з умов духовного єднання людства, спосіб професійної консолідації учених світу. Його унікальна функція полягає в забезпеченні оптимального поєднання інтернаціональних і національних тенденцій і процесів розвитку культур народів і націй. Освітньо-просвітницька діяльність есперантистів у різноманітних організаційних формах (есперанто-курси, гуртки, лекції, доповіді, консультації школи, технікуми, вищі навчальні заклади та інші педагогічні форми), мала за мету, насамперед – повсюдне поширення есперанто як засобу міжнародного зв’язку. Встановлено основні напрями методичного забезпечення та вироблення методики вивчення міжнародної мови: розвиток педагогічної есперанто-періодики, підготовка та видання навчальної літератури (підручники, посібники, словники), вироблення методики вивчення міжнародної мови тощо.