Особливості перекладу роману «Вогнем і мечем» Генрика Сенкевича

Abstract

Анотація. Статтю присвячено проблематиці перекладу на українську мову художнього тексту, а саме історичного роману, авторство якого належить польському письменнику Генрику Сенкевичу. Окреслено коло наукових розвідок вітчизняних дослідників щодо виявлення характерологічних властивостей перекладу художніх засобів та реалізації збереження письменницького індивідуального стилю. Проаналізовано вживання авторських художніх троп в оригінальному тексті польською мовою – романі «Вогнем і мечем», та їхні відповідники в перекладах українською мовою Євгена Литвиненка (2006 рік) та Віктора Бойка (2014 рік). Звернено увагу на спільні та відмінні авторські особливості передачі змісту мовою перекладу. Виявлено, що визначальною ознакою індивідуального стилю Г. Сенкевича є вживання великої кількості епітетів та порівнянь із вказівкою на деталізацію зовнішності літературних героїв. Такі художні тропи, їхня природа та засоби вираження формують важливу стилістичну домінанту твору. Мовні одиниці, вживані Г. Сенкевичем у художньому тексті з метою характеристики рис зовнішності людини, є багаточисельними, носять системний характер і свідчать про світогляд польського письменника: його бачення й сприймання дійсності та ставлення до світу. Лексеми, що демонструють змістове та емоційне навантаження поняття ‘зовнішність людини’, характеризують особливості польської мови й представляють риси індивідуального стилю митця. З’ясовано, що українська та польська мови мають значну кількість подібностей в семантичних системах, а для подолання розбіжностей та досягнення адекватності перекладу художнього твору використовуються міжмовні перетворення, адаптовані до мови перекладу. Визначено, що і В. Бойко, і Є. Литвиненко у ході перекладу намагаються не відходити від змістового навантаження тексту, проте для успішної реалізації цього процесу застосовують різні лексеми із синонімічним значенням, що демонструє читачеві авторський підхід та індивідуальність кожного перекладача. Переклад історичного роману, зроблений Є. Литвиненком, означений намаганням дотримуватись норм оригіналу та збереженням образності авторських тропів. Перекладач В. Бойко дещо відходить від мови оригіналу для того, щоб зробити текст простішим для сприйняття українським читачем. Використані перекладацькі трансформації у більшості випадків є цілком виправданими і доцільними. Обидва переклади характеризуємо як такі, що детально передають рівень емоційного впливу на читача, наближений до того, який представлений в оригіналі.