ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ СИМОНЕНКО«ЛЮДИНА В ІСТОРІЇ» ТА «ІСТОРІЯ ЛЮДИНИ»

Abstract

Творчість відомого українського поета Василя Симоненка в нинішніх історичних умовах набула особливого громадянського звучання. Значна частина поетичної спадщини актуальна своєю патріотичною спрямованістю, передбаченням випробувань, якщо втратиться в українського народу почуття відповідальності за власне майбутнє. Варто наголосити, що основна частина творчого доробку побачила світ в останні років життя, поет ніби передбачав швидке закінчення земного шляху. Перша і єдина прижиттєва збірка поезій вийшла у 1962 р. Помер на двадцять дев’ятому році життя. Володіючи відомостями про місце народження, родину та обставини життя поета, неминуче виникла потреба зрозуміти витоки його поетичного таланту, обрані теми, розкриті в образах і подіях долі окремих людей, цілих поколінь та української історії в цілому. Необхідно було розуміти та дослідити його творчість у контексті поєднання вимірів: «історія людини» як фізичної особи та «людини в історії» як творчої особистості в новітній історії України. Для цього було використано методи дослідження: історичні (ретроспективний, історико-генетичний, періодизації, проблемно-хронологічний); загальнонаукові(аналітичний, синтетичний, логічний); міждисциплінарні (джерелознавчий, архівознавчий, термінологічного аналізу). Варто наголосити, що вказані методи ґрунтовані на принципах: історичноїдостовірності, науковості, об’єктивності, комплексності, системності тощо. Внаслідок проведеної роботи з дослідження вказаної вище його історії як творчої особистості через особисте (біологічне) та загальне (соціальне) встановлено їхню нерозривну цілісність у світобаченні, сприйнятті та відтворення в поетичному слові. Встановлено, що його громадянська позиція, висловлювана через поетичні образи та громадянські вчинки та дії входила у протиріччя з офіційно декларованими словами (лозунгами) та реально існуючими у повсякденному житті справами (практикою їхньої реалізації). Відбувався процес внутрішнього протистояння з реально існуючою офіційною системою. Нарешті наголосимо, що участь поета у роботі Клубу творчої молоді, котрий об’єднав покоління, яке вже відчуло та сприйняло в своїй основі політичну «відлигу», сприяло входженню його у виниклий специфічний соціальний феномен – шістдесятництво, в якому Василь Симоненко виділявся як один з найвиразніших поетів – «будителів» громадської думки.