Особи з обмеженими можливостями як обєкти соціально-реабілітаційної роботи

Abstract

Анотація. Розвиток сучасного суспільства України і процеси інтеграції у європейську спільноту гостро ставлять питання щодо забезпечення соціального захисту громадян країни, і особливо тих, хто потребує її найбільше, зокрема – це люди з інвалідністю. Розуміння основних принципів на яких сьогодні базується міжнародна та національна політика стосовно осіб з інвалідністю, її еволюція в освітньому просторі України, є необхідною умовою розвитку демократичного суспільства. Оволодіння знаннями про еволюційний розвиток освітньої політики щодо захисту прав осіб з інвалідністю дасть можливість глибше зрозуміти і об’єктивно проаналізувати ефективність державних заходів у цій сфері на різних етапах розуміння «інвалідності», визначити пріоритетні напрями діяльності.Збільшення кількості людей з інвалідністю зумовлене суперечливим соціально-економічним розвитком українського суспільства, який знизив рівень життя більшості людей, незадовільним станом системи охорони здоров’я, недостатньою безпекою та охороною праці, низьким рівнем екологічної культури, наявністю різноманітних катаклізмів – природних, екологічних, воєнних (зокрема, наслідки Другої світової війни, війни в Афганістані, на інших територіях, Чорнобильська катастрофа, повномаштабне вторгнення ). Означена проблема актуалізувала формування нової моделі соціальної політики, що направленана забезпечення належного соціального захисту, соціальної інтеграції та створення умов для самореалізації, повноцінного життя, здобуття освіти і працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, залучення їх до активної життєдіяльності у соціумі. З цією метою в Україні створена система соціального захисту осіб з обмеженими можливостями, яка охоплює не лише державну соціальну Журнал «Перспективи та інновації науки»(Серія «Педагогіка», Серія «Психологія», Серія «Медицина»)No 2(36) 2024417допомогу, пенсійне забезпечення, систему пільг і компенсацій, соціально-побутове обслуговування, але й охорону здоров’я (лікування та реаблітацію). У рамках соціально-реабілітаційної роботи вчені і практики виділяють наступні рівні: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психоло-гічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий. Про-відними методами соціальної реабілітації є: медичні процедури, психологічні тренінги, консультативні бесіди, рольові ігри, праце- терапія, арттерапія, творча діяльність. Провідними компонентами: середовище проживання і функціонування, соціальне обслуговування, трудова діяльність, дозвілля, навчання, заняття творчістю, отримання інформації тощо