Київський Покровський жіночий монастир у соціально-культурному просторі великого міста другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Abstract

Метою статті є дослідження історії заснування, просторового розвитку, фінансово-господарської та благодійницької діяльності Києво-Покровського жіночого монастиря та з’ясування значення жіночих монастирів та їх чернецтва у соціокультурному просторі великого міста другої половини 19 – початку 20ст.Наукова новизна.Досліджено історію Києво-Покровського жіночого монастиря другої половин 19 – початку 20ст., формування його архітектурно-господарського комплексу, соціального складу черниць, фінансово-господарської діяльності, місця у соціокультурному просторі Києва. До наукового обігу введено архівні матеріали, що відображають різні аспекти історії Києво-Покровського монастиря. Висновки. Друга половина 19ст. ознаменувалася зміною урядової політики щодо Російської православної церкви та її монастирів, що дозволило Київській єпархії відновити окремі обителі та заснувати нові монастирі. Києво-Покровський жіночий монастир, заснований у 1889р., був останнім монастирем збудованим у місті Києві в синодальний період. Однак, за короткий час обитель змогла стати важливим духовним центром, сформувати духовний авторитет черниць та естетичний вплив урочистих монастирських богослужінь, вплинувши на культурну атмосферу великого міста. Розташування обителі у центральній частині Києва стало вирішальним з точки зору її господарської та соціокультурної діяльності. Статус великого міста та мета його засновниці з організації такого монастиря впливали на формування складу черниць і послушниць, що відрізняло цей монастир від інших обителей єпархії. У першокласні монастирі, до яких належав і Києво-Покровський спільножительний жіночий монастир, частіше вступали представниці дворянського стану. На посаді настоятельниць цього монастиря були, як правило, представниці так званого «освіченого чернецтва». Соціально-економічні та суспільно-політичні зміни, що припали на другу половину 19 – початок 20ст. сприяли тому, що традиційно релігійна функція православних монастирів уже не задовольняла потреб поставлених часом. У зв’язку з цим особлива увага приділялася відкриттю при монастирях навчальних закладів, посиленню благодійницької та культурно-просвітницької діяльності. Процеси урбанізації та торгово-промислового розвитку Києва спонукали керівництво та чернецтво монастиря йти в ногу з часом, відповідати запитам оточуючого соціуму. Завдяки монастирям, Київ, в умовах стрімких трансформаційних змін суспільства, продовжував зберігати свій неповторний образ древньої християнської столиці. У той же час монастирі ставали частиною міського середовища, вміло використовуючи результати урбанізації та економічного розвитку, поєднували значення релігійних та історико-культурних центрів. Їх відвідування прочанами та мандрівниками набувало не лише характеру поклоніння святині, але мало і просвітницький характер.