Репрезентація парадигми обману у фразеології української мови ХVІ–ХVІІІ ст.

Abstract

Пам’ятки писемності переконливо свідчать про те, що українська мова ХVІ– ХVІІІ ст. мала значний запас фразеології для репрезентації різних аспектів обману. Українські книжники послуговувалися такими фразеологічними одиницями не тільки для номінації обману, а й для відображення його соціальної оцінки. Семантичним центром більшості аналізованих фразеологізмів є лексеми на позначення органів людини. За походженням аналізовані фразеологізми є питомими одиницями, поодинокими випадками представлено запозичену книжну фразеологію або заміну атрибутивного чи дієслівного компонента.