«Серце» як наскрізний архетип української ментальності у творчій спадщині Т. Шевченка

Abstract

У статті на основі аналізу творів Т. Шевченка досліджено кордоцентризм Кобзаря – його релігійність, віра в Господа, яка наповнює його серце, дає поштовх і наснагу творити. У ході дослідження з’ясовано, що у поезіях Т. Шевченка Серце боїться, плаче, радіє, горює, тужить, молиться, мліє, пам’ятає, болить, сумує, спить, сохне, завмирає, холоне, одпочиває, тріпочеться, точить сльози, любить, віщує, співчуває, палає, розмовляє з Богом, милується красою рідної землі, пам’ятає, страждає, карається, грає. Воно буває вірним, материнським, злим, пораненим, хворим на «тяжкі недуги», пустим, глибоким, розбитим, розтерзаним, озлобленим, гнилим, боязливим, трудним, поточеним, старим, чистим, порадником, Господнім, пре безумним, одиноким, нелукавим, провісником.