Фізична природа реліктового випромінювання Всесвіту (до методики вивчення теми)

Abstract

У другій половині 40-х років минулого сторіччя наш співвітчизник (уродженець Одеси) Г. Гамов з колегами, описуючи процеси, які, ймовірно, відбувалися у ранньому Всесвіті, прийшли до висновку, що у сучасну епоху повинні залишитися «сліди» ранньої гарячої стадії розвитку Всесвіту у вигляді фонового електромагнітного випромінювання (реліктового випромінювання) з низькою температурою. На початку 60-х років інтерес до теорії первинного нуклеосинтезу і до інших питань, пов’язаних з раннім Всесвітом, значно посилився. Аналогічних висновків, що й Гамов, дійшли Р. Дікке і Дж. Піблс – теоретики із Принстона (США). Розуміючи, наскільки важливо виміряти температуру фонового електромагнітного випромінювання для розуміння процесів у Всесвіті, вони переконали своїх колег-експериментаторів П. Ролла і Т. Вілкінсона виготовити спеціальну антену і виміряти інтенсивність фонового випромінювання на радіохвилі довжиною 3,2 см. Проте першою реліктове випромінювання зареєструвала не група із Принстона. Відкриття відбулося випадково на початку 1965 р. Його зробили А. А. Пензіас і Р. В. Вільсон, співробітники науково-дослідної лабораторії фірми «Белл» у Холдемі (штат Нью-Джерсі, США). Пензіас і Вільсон намагалися визначити величину «радіошуму» Галактики на хвилі 7,35 см за допомогою низькошумної рупорної антени, побудованої для зв’язку із супутником «Ехо».