Історико-культурна спадщина України в умовах екзистенційного виклику

Abstract

Анотація. Мета статті –оцінка становища історико-культурної спадщини України в умовах надзвичайно високого рівня загрози її існуванню внаслідок повномасштабної війни російської федерації проти України та майбутніх перспектив. Наукова новизнаполягає у постановці та презентації комплексу теоретико-методологічних аспектів ідентифікації, персоніфікації, деколонізації, загальнонаціонального та світового значення історико-культурної спадщини України, її збереження та використання; аналізу об’єктивних тенденцій формування умов її майбутнього існування. Висновки.Виклад матеріалу, зокрема певних дискусійний питань, дозволяє зробити висновки щодо основних концептуальних положень, ідентифікації і персоніфікації матеріальної та духовної спадщини України, деколонізації музейного контенту. Це відкриває шлях для визначення обсягу, національної, мультикультурної та загальносвітової складових, внеску української історико-культурної спадщини у розвиток світової цивілізації. Реалії сьогодення вимагають формулювання нових засад захисту та збереження пам’яток історії і культури (монументального мистецтва та археології як нерухомого та рухомого компонентів спадщини, інституцій її місцезнаходження –музеїв, заповідників, науково-дослідних, навчальних закладів та ін.); дослідження особливостей формування нових контурів історико-культурного простору, його існування та розвитку в умовах продовження воєнних дій і після їх завершення, нових засад пошуку та повернення історико-культурної спадщини на основі міжнародного права; вдосконалення існуючого світового законодавства з урахуванням специфіки сучасних форм агресії та військових злочинів на основі фактологічного матеріалу російсько-української війни.