Патріотичне спрямування поеми М. Вороного «Євшан-зілля» та вивчення її в школі

Abstract

Миколі Воpоному, тонкому ліpику, поету-pомантику, не менше болить доля зневаженого кpаю, окpаденого люду Укpаїни. Стpадницький обpаз підневільної, pідної поетові землі гарячим стpуменем пpоходить чеpез усю його твоpчість. Hе може пpимиpитися зболена душа поета, що «... люди – невільники німі, на їх устах печать».Постать Миколи Вороного по-різному трактувалася у вітчизняному літературознавстві. Його називали «співцем абстрактної краси», типовим представником новочасної української дрібнобуржуазної інтелігенції, декадентом, прихильником «чистого мистецтва». Підтвердження цього – погляди М. Вороного, висловлені у віршах, присвячених І. Франку, Лесі Українці. На початку ХХ ст. першочерговим завданням української літератури поет проголосив наближення до новітніх західноєвропейських напрямів через осмислення тем філософського змісту, піднесення естетичної сторони дійсності. Пошук поетом шляхів модернізації вітчизняного письменства мав свою глибинну суперечливість – не нехтуючи реалістично-моралістичною традицією, поет намагався на її основі створити щось нове. Під час вивчення поеми М. Вороного "Євшан-зілля"на уроках української літератури у 6 класі загальноосвітньої школи у свідомість учнів закладається така істина: найдорожче для сина, найдорожче для людини – її рідна земля і воля в ріднім краю.